Багато південних міст, особливо ті, що розташовані в країнах з теплим кліматом і мають близьке історичне коріння, досить схожі за архітектурними та культурними особливостями. Водночас у кожного своя, неповторна доля.
I в такому прекрасному місті живемо ми з вами.
Розповісти читачам про історію заснування нашої столиці допомогла директор Тираспольського об’єднаного музею Алла Мельничук. Вона звернула увагу на ключові моменти, яким належала вирішальна роль у створенні Тирасполя.
Після російсько-турецької війни 1787–1791 років був укладений Ясський мир, згідно з яким Османська імперія віддала Росії землі між Південним Бугом і Дністром – так звану Очаківську область.
Дністер став прикордонною річкою, тому для зміцнення нових кордонів імперії в 1792 році розпочалося зведення низки фортець уздовж лівого берега Дністра, що дістали назву Дністровської або третьої лінії фортець. На правому березі розташовувалися потужні фортеці Бендери та Акерман, які належали туркам. За особливою вказівкою Олександра Суворова, в межах організації Дністровської лінії на лівому березі Дністра, навпроти впадання в нього річки Ботни й поблизу турецької фортеці Бендери, 1792 року була закладена фортеця Серединна.
Будівництво укріплення велося під керівництвом де Рібаса і під його командою безпосередньо інженер-полковником де Воланом. У січні 1792 року імператриця Катерина II повеліла Катеринославському губернатору Василю Каховському приєднати нові землі до Катеринославського намісництва, дослідити їх і представити план облаштування міст і поділу на повіти. У вересні того ж року він зробив низку пропозицій, серед яких запропонував «четверте повітове місто побудувати при «серединній фортеці», проти гирла річки Ботни».
Таким чином, при земляній фортеці було засноване місто Тирасполь. Назва його походить від давньогрецького слова «Тирас» (Tiras), яке означало річку Дністер, і слова «поліс» (poli), що в перекладі з грецької означає «місто» і перекладається як «місто на річці Тирас» або «місто біля річки Дністер».
«Слід зазначити, що в перший період свого існування Тирасполь не мав назви, а значився форштадтом при середній фортеці Дністровської лінії. Щоб залучити до міста нових жителів і забезпечити якнайшвидше його облаштування, уряд запропонував для них пільги на 10 років, зокрема у сплаті казенних податків і рекрутської повинності. У розпорядженні міста залишилася також частина будівель, зведених раніше чорноморськими козаками», – докладно пояснила Алла Антонівна.
7 лютого (27 січня за старим стилем) 1795 року в Указі Катерини II про заснування Вознесенської губернії Тирасполь вперше згадується в статусі міста. З цього року він став центром однойменного повіту Новоросійської губернії, до якої належали міста Одеса, Балта, Дубоссари, Овідіополь, Григоріополь. У 1802 році Тираспольський повіт увійшов до складу Миколаївської губернії, яка в 1806 році була перейменована в Херсонську. У 1816 році в місті налічувалося близько 5,3 тис. жителів, до кінця першої половини XIX століття їх кількість наблизилась до 10 тис.
З приєднанням у 1812 році Бессарабії та формальним позбавленням її статусу автономії у 1828 році, стратегічне (військове) значення міста знизилося, однак воно продовжувало розвиватися, відтоді вже як повітовий центр, виконуючи переважно адміністративні та торгові функції.
У 1867 році була прокладена залізниця від станції Роздільна до Тирасполя, в результаті відкрилося залізничне сполучення з Одесою. Через шість років залізничне сполучення організоване між Тирасполем і Кишиневом, завдяки чому значно пожвавилася і зросла торгівля хлібом і вином, а також збільшилася сама територія міста.
Велика частина товарів продавалася на трьох найбільших торгових площах (ярмарках) – Середньопісній, Вознесенській і Покровській. У 1898 році розпочав роботу ливарно-механічний завод Карла Пітча, на основі якого згодом утворився Державний механічний завод, надалі – Завод ливарних машин імені С. М. Кірова (пізніше став називатися ПО «Точлитмаш»).
У 1897 році в місті побудований очисний склад, який скуповував у населення виноматеріал і виготовляв виноградну горілку. З 1938 року підприємство почало виробляти коньячну продукцію, яка перетворилася на пізнаваний бренд (нині це винно-коньячний завод «KVINT»).
Наприкінці XIX – початку XX століття в місті дислокувалися 56-й піхотний Житомирський полк, 8-й драгунський Астраханський полк, 55-й піхотний Подільський полк, а також артилерійські частини та Понтонний батальйон.
На 1900 рік у Тирасполі налічувалося 28,9 тис. жителів. У місті були чоловіча і жіноча прогімназії, повітова та парафіяльна школи, жіноча міська школа, а також ряд шкіл, включаючи дві єврейські (так звані хедери). Працювали друкарня, 4 бібліотеки (при клубах), 4 книжкові крамниці. Функціонували земська лікарня, 2 аптеки та Аптекарський склад.
У Тирасполі був один готель і сім заїжджих дворів. Промисловість була представлена невеликими виробництвами, серед них: 6 парових млинів, 3 лісопильні, 20 кузень, 13 бондарних і 10 столярних майстерень, завод воскових свічок, тютюнова фабрика, працював міський водопровід, діяла бойня. Тут часто проводилися ярмарки, де свою продукцію представляли 83 торговельних підприємства. Діяли переправа через річку Дністер та пристань.
Місто початку XX століття зосереджувалося на території центральної частини сучасного Тирасполя. Покровська вулиця була основною, на ній розташовувалися адміністративні та торговельні установи, будинки заможних городян. На північно-західній околиці розміщувалися військові казарми, на північно-східній – залізничний вокзал. На той час у місті налічувалося 31 тис. жителів.
Алла Мельничук наголосила, що Тирасполь був і нині залишається багатонаціональним і полікультурним містом. Його розвиток за радянських часів додав нових рис, прикрасив вигляд, а старі будівлі та вулиці досі зберігають атмосферу історичного Тирасполя, який був свідком безлічі історичних подій. Місто продовжує жити, всупереч викликам часу, зберігає свою унікальність і надихає нас на подальше вивчення його багатої спадщини.
Катерина СИДОРЧУК.