Дубоссарська письменниця Олена Степанова відзначила ювілей. Це час, коли на черговому відрізку життєвого шляху можна підбити проміжні підсумки.
Олена Анатоліївна змогла вже багато чого досягти, проте на цьому не зупиняється, попереду в талановитого літератора є ще багато творчих проектів. На різних життєвих етапах вона працювала науковим співробітником інституту птахівництва, лікарем санепідстанції, заступником начальника районного Управління у справах молоді, спорту і туризму, кореспондентом газети «Заря Приднестровья», керівником прес-служби Дубоссарської держадміністрації.
Народилася ювіляр 3 лютого 1960 р. в Ленінграді, в сім’ї студентів-медиків. У цьому прекрасному місті закінчила ветеринарний інститут, стала аспірантом за спеціальністю «Вірусологія» і там, у місті на Неві, зустріла свою долю.
Олена зізнається, що зі шкільних років їй подобалося писати твори, вона відвідувала літературні гуртки, спілкувалася з творчими людьми. У п’ятому класі набралася сміливості й написала замітку про падаючу зірку в «Комсомольскую правду». Їй відповів іменитий радянський натураліст, ведучий рубрики «Вікно в природу» Василь Пєсков, який підтримав її прагнення писати. У шкільні роки дівчина любила вести щоденники. Коли ж постало питання про вибір професії, Олена прислухалася до поради батька, і вирішила піти його стопами, стати вченим, займатися дослідницькою діяльністю.
Чоловік Олени Анатоліївни – Iван, родом із Дубоссар, тому 1985 р. молоді фахівці переїхали на батьківщину чоловіка. Їхня трудова діяльність (старшого та молодшого наукових співробітників) розпочалася в «Молдптахопромі», філії інституту тваринництва і птахівництва МРСР, розташованій у с. Дзержинське. У 1992 р., через розпочату в Придністров’ї війну, наукова праця подружжя завершилася. Іван пішов боронити республіку, Олена виховувала дочок. У 1999-му чоловік трагічно загинув. Після цього вдова відчула велике бажання писати. Першою літературною працею була стаття «Листи з експедиції», яку опублікували в місцевій газеті.
«Я пишаюся чоловіком, він протистояв націоналізму. Як належить справжньому чоловікові, пішов захищати родину та батьківщину. Ці переживання і відбилися в моїй першій книзі «Бувальщини та небилиці». Там є розповідь про загибель від рук молдовських націоналістів мого сусіда. Є твори й на інші теми, зокрема і казки. Я прийшла в журналістику з певним досвідом, усвідомленим бажанням, що це моє», – поділилася Олена.
Упродовж десятиліть Олена Анатоліївна писала для газет «Заря Приднестровья», «Приднестровье», «Днестровская правда», «Выход», «Юность Приднестровья», «Взгляд». Вона висвітлювала події, що відбувалися в республіці, пропонувала читачам власне бачення сьогоднішнього світу. У творчій скарбничці дубоссарської письменниці багато оповідань, нарисів, казок, есе, замальовок.
«Написання статті дається мені легко. Пишеш про те, про що думаєш, принаймні останні п’ять років, хоча в ній може йтися про вчорашній концерт у молодшій групі дитячого садка. Додаєш в історичний бульйон (наваристий чи не дуже) дрібно нарізані висловлювання зацікавлених осіб, плюс сіль проблем, перчинку іронії та крапельку гумору. Залишається тільки підігріти до готовності на вогні кохання та доброти. Найважче «добути» паливо для такого тепла: зустрічі та розлуки, сварки та примирення, сльози невдач та посмішки перемог, розмови ні про що та про все. Калейдоскоп мудрих осіб у колективному альбомі під назвою «Зупинися, мить!». Сотні та сотні прекрасних миттєвостей, об’єднаних мистецтвом журналіста», – ділиться секретами професійної майстерності Олена Степанова.
У 2012 р. вийшла її друга книга «Білий колір веселки», 2016-го – «Бабусині казки», у 2018-му – «Береги, береги», 2019-го – «Намистини», 2020-го – «Билинкою на вітрі». Її оповідання публікувалися в республіканському альманаху «Литературное Приднестровье» (2006–2023 рр.), у літературно-художніх альманахах «Днестр» та «Лоза» (2007 р.), в Антології сучасної літератури Придністров’я, інших збірниках.
Олена Анатоліївна не тільки журналіст і письменник, вона ще й талановитий фотограф, уміє бачити красу навколишнього світу. Фото публікує у соцмережах і друкованих виданнях. Талант мами успадкували й обидві дочки: Уляна та Олександра стали художницями, вони присвятили себе викладацькій діяльності. Перші кроки у творчості роблять і онуки.
На долю Олени Степанової багато всього випало в житті: після загибелі чоловіка піднімала дітей, звернулася до улюбленої творчості, знаходила час і для громадської діяльності. Вона ініціатор та організатор відкритого фестивалю бардівської пісні пам’яті Володимира Висоцького «Я повернуся!», який проводиться в Дубоссарах у січні та липні упродовж чверті століття. Олена організовувала літературні та мистецькі конкурси для школярів, у яких брали участь не лише дубоссарські підлітки, а дівчатка і хлопчики з інших міст республіки. Найкращі роботи юних обдарованих придністровців тепер можна знайти у збірниках «Казки від Оленки», «Мої казки», «Заповідною стежкою», «Ліс та його мешканці». Ознайомитися з творчістю дітей і дубоссарської письменниці можна в бібліотеках.
У 2023 р. літератор видала збірку віршів і творів у прозі дубоссарських авторів під назвою «Мої Дубоссари». У планах – видання збірки російських казок, написаних придністровськими письменниками.
З візитної картки ювіляра
Олена Степанова – член Спілки письменників Придністров’я, Міжнародної Спілки письменників Росії, Асоціації російських письменників РМ, представник Літфонду Придністров’я від Дубоссарського району, співзасновник творчого об’єднання «Акколада» та «Дубоссарського товариства літераторів», керівник
ГО «Медики за екологію».
Надія ДОБРЯНСЬКА.