ДО 100-РІЧЧЯ ВАСИЛЯ ХУДЯКОВА
Iм’я талановитого журналіста, прозаїка, поета Василя Худякова є культурним надбанням нашої республіки. Про нього не забувають, його шанують, ним пишаються нинішні покоління бендерчан.
Василь Васильович народився 7 лютого 1925 року (за документами) в місті Бендери. Навчався в румунській школі. У роки Великої Вітчизняної війни пішов на фронт добровольцем. Служив у тилових підрозділах. Родичі стверджують, що юнак насправді народився у 1927-му та «приписав» собі два роки, щоб стати до лав захисників батьківщини після того, як радянські війська 23 серпня 1944 року звільнили Бендери від німецько-румунської окупації. З ними він і пішов на фронт.
Після війни чоловік працював у газеті «Победа», яка виходила в Бендерах з 1948 року, разом із Миколою Кисельовим заснував літературне об’єднання «Горизонт».
Випущена ним у 1957 році перша книга – поема у віршах «Зарница», привернула увагу мешканців міста на Дністрі. Вона розповідала про життя бессарабського підпільника та революціонера, одного з ініціаторів створення Молдавської АРСР Павла Ткаченка, розстріляного у двадцятип’ятирічному віці румунською владою.
З нагоди 60-річчя від дня народження палкого революціонера, в Бендерах 9 квітня 1961 року відкрили пам’ятник Павлу Ткаченку, споруджений коштом комсомольців та молоді міста і прилеглих до нього районів. Спочатку пам’ятник стояв на привокзальній площі, а згодом його перенесли на площу перед Палацом культури, якому присвоїли його ім’я.
Видавництво «Картя молдовеняскэ» 1960 року випустило першу повість Василя Худякова «В заречном городке» («Бессарабская повесть»), в якій розповідається про життя юнаків та дівчат бессарабського містечка незадовго до початку Великої Вітчизняної війни.
У 1963-му це ж саме видавництво надрукувало роман Василя Худякова «Крутые ступени», а в 1971 році – романтичну поему в прозі «Тревожный звездопад», у якій автор повернувся до героїв «Бессарабской повести», описавши їхні долі у важкі роки ворожої окупації.
Василь Худяков став першим бендерчанином, який закінчив Літературний інститут ім. Максима Горького в Москві при Спілці письменників СРСР – за жанром прози (спеціальність – «Літературна робота»). Це сталося 1970 року.
Відомий придністровський поет Леонід Литвиненко декілька років тому на творчій зустрічі, присвяченій Василю Худякову, поділився спогадами про нього:
«Міцної статури, з виразними очима, високолобий, він справляв незабутнє враження. Ми, молодь, котрі бігали тоді до редакції з нагоди й без нагоди, любили його. Авторитет Василя Васильовича для нас був незаперечний, і будь-яка його, навіть маленька, похвала, була для нас найвищою оцінкою… Як би він зрадів, коли б дізнався, що те давнє зерно, кинуте ним, проросло у велику письменницьку організацію…».
Він зазначив, що Василь Худяков, як творча натура, цілком володів поетичним даром. У зв’язку з цим Леонід Литвиненко навів такий приклад:
«Якось у Москві в компанії літераторів Василь Васильович прочитав свій вірш «При табуне в речной долине…». Поет Ярослав Смеляков відгукнувся про нього позитивно, сказавши, що «вірш хрестоматійний».
Хочеться додати, що й за спогадами його сина Віктора Худякова (у книзі «В цветущих акациях город») батько був «…безумовно, талановитою людиною. У газеті «Победа» п’ятдесятих років його перо справедливо називали найкращим. Та незабаром він переріс її рамки й почав працювати в республіканських виданнях, одночасно займаючись літературною творчістю.
В. Худяков залишив свій слід і в історії кінематографу: він був головним редактором комітету кінематографії Радянської Молдавії. Студія «Молдова-филм» за його сценаріями зняла художні фільми «Зарубки на память» і «Гнев». Останній присвячений трагічним подіям Татарбунарського повстання в Південній Бессарабії у вересні 1924 р., жорстоко придушеного румунськими окупаційними військами. Співавтором Худякова під час написання сценарію до стрічки «Гнев» був знаменитий кіносценарист, драматург та прозаїк Едуард Володарський.
За словами Валентини Iванівни, дружини сина Василя Васильовича – Віктора Худякова, в сім’ї дбайливо зберігаються листи, документи, записи письменника. Особлива пам’ять – це знаменний лист, написаний письменником своєму маленькому синові. Послання прикрашене авторськими малюнками. Вони теж є свідченням про великий художній талант Василя Худякова. Валентина Іванівна вважає, якби Василь Васильович не був професійним журналістом і письменником, він, напевно, став би художником.
У бібліотеці м. Бендери відбуваються зустрічі місцевих письменників і поетів з молоддю, де згадують і Василя Худякова – людину, що залишила по собі яскравий слід на пам’ять про «діла давно минулих літ».
Авторові тексту, для уточнення окремих даних, вдалося поспілкуватися з невісткою В. Худякова через соцмережу Однокласники.
Володимир ДАНИЛОВ.
Фото з особистого архіву сім’ї.