ДО 105-РІЧЧЯ ВИЗВОЛЕННЯ МІСТА
Під час громадянської війни (1917–1922) влада в Тирасполі переходила з рук до рук (від червоних до білих і навпаки) 14 разів. До середини літа 1920-го основні денікінські сили були розгромлені Червоною Армією.
Деморалізовані залишки білогвардійської армії поспішно відступали до Чорного моря та Дністра. У цих краях, зокрема на придністровських землях, із серпня 1919 року господарювали денікінці та петлюрівці, фактично відновивши буржуазно-поміщицькі порядки.
Героїчні бійці кавалерійської бригади Григорія Котовського, перекинувши денікінські заслони, 7 лютого першими вступили до Одеси. Потім, не затримуючись, продовжили переслідувати супротивника в напрямі до Тирасполя. Ворог чинив несамовитий опір, однак то були останні його зусилля. Розвиваючи наступ, кавбригада звільнила село Маяки та станцію Кучурган, вибила денікінців із німецьких колоній Градениця, Кандель, Баден, Страсбург.
«Бронепоїзди супротивника безперервно обстрілюють нас ураганним вогнем з усіх гармат. Завтра рухаюся до Тирасполя», – писав Г. І. Котовський у донесенні 11 лютого.
Увечері 12 лютого кавалеристи комбрига увірвалися до Тирасполя, наступного дня зайняли Тернівку та Паркани.
У своїй книзі «Бойовий шлях котовців», виданої 1930 року в Одесі, Наум Нежберг і Роман Шпунт так описують цю подію: «По п’ятах денікінців, що хутко тікали, 12 лютого 1920 року котовці захопили місто Тирасполь. Під час відступу білі намагалися підпалити покинуті ними на станції ешелони. Кавалеристи вчасно ліквідували пожежу, завдяки чому в їхні руки потрапили величезні трофеї. Лише бронепоїздів було захоплено 12. Білі, під командою генерала Стесселя, шукали порятунку в плавнях на захід і на південний захід від Тирасполя. У цих плавнях загін Стесселя з’єднався з загоном генерала Мартинова. Таким чином, у плавнях, на самому кордоні з Румунією, були зосереджені головні залишки білих, що відступали. Ліквідувати ці рештки супротивника в плавнях було доручено 2-й піхотній бригаді 45-ї дивізії та кавалерійській бригаді. На нараді комбриг Котовський із командиром полку 2-ї бригади Квятковським вирішили запропонувати цим розрізненим дезорієнтованим залишкам ворожих формувань здатися.
З нагоди перемоги біля штабу бригади відкрилося щось на зразок мітингу. Котовський виступив із вітальним словом. Відповів на вітання один із полонених генералів. «Ми складаємо зброю», – заявив він. Таким чином, до 19 лютого 1920 року всі залишки денікінщини тут були ліквідовані остаточно».
Необхідно уточнити, що місто було взяте без бою після відходу з нього військ генерала Миколи Бредова. А Котовському командири його передових частин доповіли:
«У Тирасполі захоплено багато ешелонів. Від міста до села Паркани протягом 12 верст стоять один за одним 131 ешелон, серед яких близько 16 бронепоїздів».
Про багаті трофеї, що дісталися червоним кавалеристам, повідомляла і газета «Одесский коммунист»: 51 паровоз, 35 вагонів з автомобілями та 135 вагонів із різними вантажами. Газета «Красная Звезда» додавала до цього, що червоні частини захопили «також 36 вагонів солдатів галицьких військових частин, які не захотіли слідувати за добровольчою армією та перейшли на бік Радянської влади». Газета «Правда» 20 лютого 1920 року підбила загальний підсумок трофеям: «За додатковими даними, в Тирасполі нами захоплено: 51 паровоз, 310 товарних і пасажирських вагонів, 35 вагонів зі снарядами, 55 броньованих вагонів, 47 гармат». Після цього (під час громадянської війни) влада в Тирасполі більше не змінювалася.
Визволення Тирасполя від ворогів дало можливість розпочати в місті відновлення Радянської влади. Відбувалася націоналізація найбільших промислових підприємств. Усі невеликі друкарні ввійшли до складу поліграфічного об’єднання. Якщо друкарні ще працювали, то більшість підприємств (наприклад, ватна фабрика, цегельний та миловарний заводи) не працювала: одні не мали сировини, інші були просто розграбовані. Лише частково працювали маслоробні та парові млини. Ревком оголосив про проведення в місті комуністичних суботників. Перший відбувся 13 березня 1920-го, другий – 20 березня. Учасники суботників очищали від бруду та сміття вулиці Тирасполя, міський садок, вокзал, розчищали залізничні колії та прибирали двори своїх будинків.
У Тирасполі не забули про роль Котовського та котовців в історії міста. Однією з визначних пам’яток є стара будівля готелю «Париж». У цьому приміщенні взимку 1920 року розташовувався штаб кавалерійської бригади. У ньому ж легендарний червоний командир відсвяткував своє весілля. 1991 року тут було відкрито Військово-історичний музей штабу кавалерійської бригади Г. І. Котовського. Нині музей тимчасово закритий. У зв’язку з загрозою руйнування будівлі, експозицію повернуто до центрального приміщення Тираспольського об’єднаного музею.
Ім’ям уславленого комбрига названа вулиця, що раніше мала назву Дворянська. На ній у день 100-річного ювілею звільнення міста підрозділами кавбригади від денікінців відкрита пам’ятна дошка. А в парку культури та відпочинку «Победа» 1960 року встановлений пам’ятник Г. І. Котовському. Причому нинішня назва дісталася парку тільки 1965 року, після того, як День Перемоги став всенародним святом і вихідним днем. До цього він називався «Міським садом імені Котовського».
Олександр ПЕТРЕНКО.