У квітні 1944 року, після звільнення нашого краю від німецько-фашистських загарбників, запрацювали польові військкомати. Сусідів та друзів Iвана Долти, уродженця Незавертайлівки, вже призивали, а йому 18 років мало б виповнитися тільки у вересні. «Молодий, – сказали йому на призовному пункті, – та й на зріст не показний». Однак він наполегливо просив і досяг свого.
Радості не було меж. Але до «передової» ще було далеко. Потрапив Іван служити до резервного зенітного полку. Навчався сумлінно, незабаром здав усі заліки та був допущений до бойової роботи. Проте, як це часто бувало на війні, його перевели до артилерійського полку.
Рядовий Долта спочатку опинився в польському місті Лодзь, навідником 100-міліметрової протитанкової гармати. Батарея часто брала участь у боях. Справа навідника такої зброї вимагала особливої підготовки, вправності й точності стрільби. День у день солдат покращував показники, відточував свою майстерність і незабаром став відмінним навідником. Його хвалили командир і друзі з розрахунку, ставили за приклад іншим.
У квітні 1945 року 163-му гвардійському Червонопрапорному винищувальному протитанковому артилерійському Невельському полку під командуванням полковника Рабзова надійшов наказ зайняти вогневі позиції на танконебезпечному напрямку. Було це під Берліном. Гарматний розрахунок, у якому служив Іван Долта, зайняв вогневу позицію для відбиття атаки танків стрільбою прямим наведенням. Командир гармати, челябинський парубок, досвідчений воїн-артилерист старшина Яків Ворчилов дружньо поплескав Івана по плечу:
«Тільки не розгубися, друже. Тепер усе від тебе залежить – не потрапимо, не влучимо першим пострілом, тоді гітлерівець не схибне, не промаже. А вони незабаром з’являться».
Як у воду дивився командир: коли трохи розвиднилося, на гребені пагорба з’явився ланцюг фашистів, за ним інший.
По них почали бити міномети. Аж ось у бойових порядках ворожої піхоти піднявся стовп пилу. Як за димовою завісою прямо на гармату рухався «королівський тигр». Іван Долта такого ще ніколи не бачив. Танк швидко наближався до нашого переднього краю. Командир подав потрібні команди. Розрахунок нервував. Усе готове до першого пострілу. Один тільки навідник щось зволікав. А Іван буквально зрісся з гарматною панорамою, суміщав її перехрестя з лівою гусеницею ворожої машини. І, нарешті, довгоочікуване: «Перший готовий!» Іван не промовив, а видихнув ці слова. І тут же прогримів постріл, гармата вкрилася пилом і все затягло димом.
Можна було б і порадіти, та не час: за позицією артилеристів почали бити самохідки. Як визначив командир гармати, їх було дві. Вогонь вони вели на ходу. Іван уже тримав одну з них на прицілі. Першим снарядом «фердинанд» був зупинений.
Потім швидким вогнем розрахунок гармати добив його. Тим часом друга самохідка, обійшовши підбиту, на великій швидкості змінила курс і почала відходити, але артилеристи не дали їй далеко втекти. На невеликій ділянці німці залишили три підбиті машини. Атаку було зупинено. Розрахунок Ворчилова в цьому нерівному бою вийшов переможцем. Тому старшина Яків Ворчилов був нагороджений орденом Слави третього ступеня, а навідник Іван Долта – орденом Червоної Зірки.
Були ще бої за Берлін, коли розрахунку Ворчилова доводилося прямим наведенням стріляти по рейхстагу. І тут навідник Долта вже опинився на висоті. Фашистський звір був повалений у своєму лігві, прапор Перемоги майорів над рейхстагом. Уже після закінчення війни, 13 листопада 1945 року, гвардії червоноармійцю Івану Пантелейовичу Долті вручили медаль «За взяття Берліна». Примітно, що в той час в актах про вручення зазначалося «за штурм і взяття столиці Німеччини м. Берліна».
Анатолій ГАЇНА.
Фото з архіву автора.