20 травня виповнилося 26 років від дня жахливої трагедії в Дубоссарах. У результаті інтенсивного обстрілу укріпленого берега водосховища Дубоссарської гідроелектростанції збройними силами Молдови були жорстоко розстріляні з різних видів зброї придністровські захисники. Щороку в цей день дубоссарці, рідні та представники громадських організацій республіки з усіх куточків нашої країни згадують своїх героїв, відвідують місця їхньої загибелі та покладають квіти.
Постійний обстріл міста і району у 1992 році розпочався з 2 березня, після вбивства першого керівника Дубоссарської міліції Ігоря Сіпченка і донського козака Михайла Зубкова. Протягом п’яти місяців опонівці й карабінери з правого берега Дністра влаштовували провокації, нападали на блокпости захисників Придністров’я, чинили розправи над мирним населенням. У травні на Дубоссарському напрямку загинули 39 чоловік, з яких 24 захисники і 15 мирних жителів.
Обороняли північно-східну частину міста укріпрайону греблі в 1992 році близько семисот захисників. Ця частина оборони Дубоссар була розділена на чотири зони, серед яких були й стратегічні об’єкти, зокрема Дубоссарська ГЕС. За словами учасників тих подій перед ними ставили завдання – захищати кордони республіки, не пропускаючи сили супротивника. Завдання вдалося виконати, а ще не допустити екологічних аварій на греблі, проте не вдалося зберегти життя хлопців, які за власним бажанням, за покликом серця стали на захист матерів, жінок і дітей від молдовських агресорів.
Юрій Шакуро сьогодні очолює Дубоссарський Союз захисників Придністров’я. На початку 90-х він, як і тисячі дубоссарців, став на захист молодої республіки. Події, які відбувалися в 1992 році, залишилися в пам’яті назавжди.
«20 травня, 26 років, тому була така ж погода. Вороги зробили останню спробу захопити Дубоссарську ГЕС. Я був у тому бою. Наш дозор – Брагарчук і Кротов – отримав інформацію, що на укріпрайон школи веслування, яка розташована біля греблі, насувається Фалєштський батальйон карабінерів. Вони першими вступили в бій. На допомогу їм відразу прибули гвардійці та ополченці, в бій вступили також 9-а, 8-а і 7-а козацькі сотні. Ворог був зупинений, проте у нас були важкі втрати – загинули хлопці, в тому числі екіпаж БТР-70. Всі разом вони здійснили подвиг, який не забудеться ніколи, а ми повинні передавати цю пам’ять із покоління в покоління», – розповів Юрій Шакуро.
Тільки за шість травневих днів полягло сорок чоловік. Серед загиблих були не тільки місцеві захисники, але і жителі Рибниці, Кам’янки, Григоріополя, Тирасполя, Бендер. А ще мирне населення та козаки Дону і Кубані. Щороку 20 травня дубоссарці й гості міста – рідні, близькі полеглих, учасники тих подій збираються на міському Меморіалі Військової Слави та відвідують місця загибелі придністровських героїв, щоб вшанувати пам’ять товаришів.
«В історії нашого міста і республіки багато скорботних дат. Нашим дідам і прадідам під час Великої Вітчизняної війни довелося визволяти землю від фашистів. У 90 роки нове покоління наших громадян стало на захист рідної землі, і нам вдалося відстояти Батьківщину дорогою ціною. Завдяки мужності, героїзму та відвазі захисників Придністров’я, ми живемо в мирі та виховуємо своїх дітей. Вічна слава полеглим героям», – підкреслив глава Дубоссарської держадміністрації Руслан Чабан.
Щороку до місця загибелі синів приїжджають дві матері: з Кам’янки й Тирасполя. У них війна забрала дітей… Юрію Бойцову та Дорєлу Паірєлі було по 18, коли вони, виконуючи свій військовий обов’язок, опинилися поміж життям і смертю. 20 травня їх з правого берега Дністра розстріляли домнули, які, знищуючи все і вся, наводили таким чином конституційний порядок у незалежній республіці.
Ці хлопці назавжди залишаться героями, яких повинні пам’ятати не тільки їхні рідні та близькі, але і наші співвітчизники. Мати Юрія Бойцова Віра Михайлівна звернулася до глав міст і районів республіки, а також до Міністерства просвіти, щоб не забували придністровських захисників у школах та навчальних закладах, де вони здобували освіту в мирний час. Нехай про них нагадують меморіальні дошки. Рік тому 19 травня таку плиту встановили в МОЗ «ТСШ № 14», де навчався Юрій Бойцов, який загинув у Дубоссарах. Тепер не тільки рідні героя приходять з квітами до неї, але й учні, що народилися вже після війни.
Поділилася спогадами про свого сина-героя і мати Дорєла Паірєлі Марія Петрівна. Вона також побажала юним дубоссарцям бути такими, як її син. Любити своїх рідних, своє місто, республіку і боротися за них. 26 років минуло з дня жахливої трагедії, але біль втрати в серці жінки не втих. Дорєл Паірєлі разом зі своїм другом – товаришем по службі Сергієм Дігораном – були в тому самому БТР-70, який підірвали молдовські опонівці 20 травня. Всього за молоду республіку тільки в Дубоссарському районі віддали свої життя 156 придністровських захисників – козаки, ополченці та гвардійці.
Надія ПАЄРЄЛІ.