Виповнилося 80 років від дня народження Галини Андрєєвої, голови Жіночого страйкового комітету, видатного державного, політичного та громадського діяча, почесного громадянина м. Тирасполь.
До ювілею цієї неординарної жінки, яка належить до плеяди творців республіки, Державна архівна служба представила на відомчому електронному ресурсі черговий матеріал рубрики «Архівний документ місяця». Він є газетною публікацією під назвою «Життя – факел!». Стаття дозволяє реконструювати історію заснування однієї з найбільш впливових громадських організацій республіки, яку очолює Галина Андрєєва, її участі у створенні та захисті молодої республіки.
Становлення Галини Степанівни як політика, народного лідера припало на складні для нашої держави часи: розпад СРСР, децентралізацію влади, «парад суверенітетів», розквіт націоналізму. Спусковим гачком для розмежування двох берегів Дністра стали постанови тоді ще Верховної Ради Молдавської РСР про визнання незаконним входження Бессарабії до складу СРСР 28 червня 1940 р., а також ухвалення законодавчим органом законів «Про державну мову» та «Про функціонування мов на території МРСР». Останні документи й стали вододілом між націоналістичною Молдовою та інтернаціональним Придністров’ям. Громадянські права придністровців, у тому числі користування рідними мовами, були грубо порушені.
Г. Андрєєва була серед тих, хто ініціював формування на підприємствах Тирасполя Рад трудових колективів. Союзний закон це дозволяв, тобто юридична база самоорганізації трудових колективів була. Юрисконсульт Тираспольської міськради Галина Степанівна її й готувала. Загальна воля спричинила масовий політичний страйк, що охопив десятки придністровських промислових підприємств. Це був перший в історії СРСР політичний страйк. Учасники акції вимагали безумовного дотримання Конституції СРСР та союзного законодавства, а також організації референдуму з життєво важливого питання про мови.
РЯДКИ З БІОГРАФІЇ. Галина Андрєєва народилася 28 лютого 1945 р. на ст. Хаке в КНР, де проживала до 1957 р. Трудову діяльність розпочала 1962 р. слюсарем авторемонтного заводу в Омську. П’ять років навчалася на вечірньому відділенні Свердловського юридичного інституту, а вдень працювала – підсобним робітником, штукатуром, пакувальником. Два роки як юрист відпрацювала на заводі «Уралкабель».
Вересень 1973 р. – переїзд до Тирасполя, посада юрисконсульта на меблевій фабриці № 5, потім робота у виконкомі міськради.
1991 р. – 2000 р. – начальник Тираспольського міського Управління соціального забезпечення.
Нагороджена найвищою державною відзнакою – Орденом Республіки.
Наприкінці 1989 – на початку 1990 років, коли вже жодних сумнівів у прагненнях керівництва Молдови на вихід зі складу СРСР та побудову мононаціональної держави, а також можливе в майбутньому об’єднання з Румунією не було, у Придністров’ї відбулися місцеві референдуми. До їхньої організації також була причетна Г. С. Андрєєва. На жаль, будь-які навіть малозначні ініціативи придністровців щодо самостійного господарювання, культурної автономії натикалися на стіну заперечення в Кишиневі. І тоді вирішили створити власну державу, що мала б стати гарантією прав і свобод людей, які проживають у Придністров’ї.
Першим кроком на цьому шляху було проведення 2 червня 1990 р. у с. Паркани І з’їзду народних депутатів Придністров’я всіх рівнів. Його учасники ухвалили «Декларацію про соціально-економічний розвиток Придністров’я». А вже 2 вересня у м. Тирасполі відбувся II Надзвичайний з’їзд народних депутатів Придністров’я всіх рівнів, який проголосив створення ПМРСР.
Найбільшою мірою лідерські риси Галини Андрєєвої виявилися під час створення Жіночого страйкового комітету, який вона очолила 1 вересня 1991 р. Цього дня на площі перед Будинком Рад Тирасполя на мітинг протесту зібралися тисячі тираспольчанок у відповідь на арешт спецслужбами Молдови Голови Уряду ПМРСР Iгоря Смирнова, ряду придністровських депутатів, а також керівників Гагаузії.
«Тепер мені важко сказати чому, але той історичний мітинг довелося вести мені та Світлані Георгіївні Мигулі», – написала в книзі спогадів «Жінки Придністров’я» Г. С. Андрєєва. У ході мітингу ухвалили доленосне для майбутнього придністровської державності рішення: «Здійснити блокування залізниці та просити жінок м. Бендери підтримати справою наше рішення». Так розпочиналася залізнична блокада чи «рейкова війна», яка привернула увагу міжнародних організацій та світових ЗМІ. Тут же на рейках Галину Степанівну обрали головою ЖСК. Завдяки сміливості та наполегливості придністровських жінок через місяць був звільнений керівник республіки Ігор Смирнов.
Однак на цьому діяльність жіночого страйкового комітету на чолі з Галиною Степанівною не припинилася. Були й переговори з командуванням 14-ї армії про передачу захисникам Придністров’я бронетехніки, зброї та боєприпасів, матеріальне забезпечення та розміщення козаків, що прибули на допомогу придністровцям, та організація догляду за пораненими, збір для них продуктів харчування, одягу та медикаментів, і, на жаль, організація проводів в останню путь захисників, полеглих під час бойових дій.
У найважчий для ПМР час війни 92-го жінки страйкового комітету на чолі з Галиною Андрєєвою були в окопах під Кошницею та біля Дороцького, що в Дубоссарському районі.
…Минуть роки, про подвиг наших жінок ще напишуть книги та знімуть фільми. Проте назавжди залишиться в нашій історії їхня роль, і роль їхнього ватажка – «Адмірала» Галини Степанівни Андрєєвої, головною метою життя якої стала боротьба за незалежність та визнання республіки.
Віктор ЗАРЕЙЧУК.
Фото з архіву автора.