Ця тема актуальна завжди. Особливо своєчасно й доречно звернутися до неї тепер, коли в республіці оголошений Рік придністровського народу.
Газета «Гомін» неодноразово знайомила своїх читачів з історіями багатодітних сімей, які проживають у Придністров’ї, з тими, в яких чоловік та дружина відзначили «золоті», «срібні», «діамантові» весілля.
Мені здалося, що важливим є приклад і молодих сімей, які тільки починають будувати свій окремий світ, ґрунтуючись на власному досвіді, часом натикаючись на гострі кути, вчаться їх згладжувати та рухатися вперед.
Нещодавно я мала нагоду познайомитися з цікавою молодою сімейною парою – Мариною та Сергієм Рудаковими. З Мариною мені довелося навіть деякий час разом попрацювати. Буває ж так: тільки-но познайомившись, люди переймаються взаємною симпатією і починають відкриватися одне одному.
Так сталося й у нашому випадку. Марина ділилася історією свого сімейного життя, згадуючи про знайомство з чоловіком, а я слухала, думаючи, що зайвими такі знання точно не будуть, може і мені колись знадобиться такий досвід.
З цих одкровень, почутих від Марини, я дізналася про їхній, хай і невеликий, але позитивний досвід спільного життя, і це спонукало мене розповісти про них нашим читачам. Тим більше, що подружжя не заперечувало.
Перша зустріч
Марина та Сергій, яким тепер по 34, за десять років спільного життя народили двох премилих дітей: доньку Дашеньку, якій уже виповнилося 9 років, та дворічного синочка Максима.
Жили вони собі колись, не підозрюючи про існування одне одного. І треба було такому статися, що одного разу, зовсім випадково, побачилися, працюючи в сусідніх торгових бутіках. Марина, сміючись, розповідала, що вони, вперше зустрівшись поглядом, засоромилися, негайно відвернулися, не перемовившись навіть словом. Однак, потім усе частіше почали шукати одне одного очима. Заговорити наважилися майже за місяць. Перемовлялися ніби ні про що, проте під час короткого спілкування й зародилася взаємна симпатія. І лише за два роки вони одружилися.
Кажуть, що протилежності притягуються. Так сталося й у родині Рудакових. Марина – не за роками статечна, спокійна, врівноважена, чоловік називає її «тверезим розумом» сім’ї. Сергій – жартівник, веселун і балагур, проте ніколи не допускає, щоб над його родиною згущувалися хмари. Напевно, якби вони були «одного поля ягоди», їм було б нудно.
Велика сім’я – запорука щасливого життя
Подружжя має багато спільного: вони обоє з багатодітних сімей. У Сергія, який народився в Кишиневі, четверо братів і три сестри; у Марини, батьківщина якої – село Червоноармійське Хинчештського району, три брати та сестра. Природно, що вони не розпещені діти своїх батьків. Доводилося й багато працювати вдома, і набувати навичок ведення домашнього господарства, допомагаючи батькові та матері, піклуватися про молодших, уміти ділитися хлібом, поважати старших, цінувати та берегти батьків, яким доводилося нелегко.
Подібна історія й у Марини. Вона розуміє, що означає сім’я, наскільки важливою є взаємна підтримка, розуміння, готовність допомогти вирішити проблеми, особливо у важкі часи. Адже легко не буває навіть у найбільш люблячій родині. Якраз схоже минуле послужило основою для розуміння одне одного.
Такі різні, вони об’єднані вмінням любити та поважати тих, із ким живуть. У них і спеціальності, ніби з двох різних полюсів: Марина – кухар-кондитер, а Сергій – слюсар-електрозварювальник. Хоча і в тому, і в іншому випадку професії пов’язані з вогнем. Цей вогонь сімейного осередку вони розпалили самі, навчилися його підтримувати та зберігають уже 10 років.
Марині подобається вміння Сергія постояти за свою сім’ю. Вона ділиться:
«Я можу опустити руки, а він піде далі. Наприклад, коли я була вагітна і мені сказали, що я не одержу виплати, я змирилася. А Сергій підняв усіх на ноги, і ми побачили результат. Багато чого було б не зроблено, нам важко було б без його наполегливості. Я дуже вдячна йому за це. Він – наша опора».
Сергій вторить:
«Я ціную свою дружину за її доброту та працьовитість. Вона розуміється на господарстві. Марина дивовижна жінка, чудова дружина та прекрасна мама».
Як і всі пари, іноді вони стикаються з труднощами та непорозумінням, але намагаються знайти компроміс і, попри все, продовжують цінувати та любити одне одного.
Джерело світла та любові – всередині кожної людини
Багато хто вважає, що любов живе у зовнішньому світі, в іншій людині. Подружжя Рудакових знає, що її необхідно відкрити всередині себе, у своєму серці. Я запитала Марину:
«Що допомагає тобі підтримувати ваш союз? Ви ж такі різні». Вона відповіла з посмішкою: «Важливо вчитися розмовляти одне з одним, слухати, чути та розуміти, з огляду на потреби чоловіка. Досить цінним є вміння вчасно промовчати та залагодити ситуацію, наприклад, тарілочкою смачного борщу».
Марина присвятила життя чоловікові та дітям, як завжди і мріяла. Вони стараються всією родиною більше часу проводити на свіжому повітрі. Гуляють у парку, міськими вулицями. Іноді здійснюють спільні поїздки в село до батьків, і це теж єднає. Діти, безумовно, також зміцнюють їхні стосунки. Малюк Максим – бешкетний хлопчисько, за ним не встежиш. Доньці Дарії є чим поділитися з батьками. Навіть коли вони втомлюються, намагаються вислуховувати свою малечу, щось підказати, підтримати її.
На запитання, що вони побажають юнакам і дівчатам, які одружуються, обоє, не змовляючись, відповіли:
«Перш за все, треба любити. Всі стосунки будувати на взаємоповазі та на коханні. А ще не варто носити в собі образи, дорікати та звинувачувати одне одного».
Щиро захоплююся сім’єю Рудакових за їхню справжню працю у збереженні своїх традицій. Думаю, неважливо, скільки років минуло з того часу, коли люди одружувалися, важливо, що сім’я залишається джерелом щастя для обох. І вони обоє докладають до цього всі свої сили.
Міцний союз схожий на старання двох фігуристів на льоду, які прагнуть красиво та майстерно виконати номер. Збоку може здаватися, що рухи даються їм легко, а насправді вони докладають для цього чимало спільних зусиль. Зміцнюйте стосунки у шлюбі, тоді світ побачить ваш спільний шедевр – дружну й щасливу сім’ю.
Софія ЛОНСЬКА.
Фото з сімейного архіву.