Довгождана переможна весна 4 квітня дісталася до Дубоссарського району. Першими були звільнені села Дубово, Нові Гояни, Койково, Дойбани-2, Гармацьке та Цибульовка. Визволяли їх радянські солдати та офіцери 2-го та 3-го Українських фронтів. Щороку цього дня вдячні жителі сіл покладають квіти до місць поховання воїнів-переможців, а також до меморіальних споруд, встановлених на честь місцевих жителів, які не повернулися з війни.
У роки Великої Вітчизняної війни сотні сіл та міст опинилися під жорстокою окупацією німецько-румунських загарбників. Окупанти встановлювали жорстокий режим, піддавали місцеве населення репресіям, примусово вивозили людей у трудові табори та руйнували інфраструктуру. Проте мужність радянських солдатів і самовідданість партизанів не залишали ворогові шансів на довгу окупацію. Наступ Червоної Армії в рамках стратегічних операцій переламав хід війни, і крок за кроком, село за селом, землі звільнялися від загарбників. Бої за кожне поселення велися з жорстокістю, але визволителі повертали людям не тільки землі, а й надію на мирне життя.
Під гнітом німецько-румунських окупантів селяни Дубоссарського району перебували з 1941 року. Знущання фашистів на все життя запам’ятали дорослі та діти. А коли наприкінці березня 1944 року в селі почали з’являтися радянські розвідники з боку Котовська, то в народі зажевріла надія. Партизанам допомагали: годували, переховували, робили все для того, щоб наблизити закінчення війни.
На жаль, дедалі менше залишається очевидців тих подій. Трудівниці тилу та ветерану праці Марії Солодковій – уродженці села Койково у 1941 році було 10 років. Окупацію рідного села німецько-румунськими загарбниками запам’ятала на все життя. Її батько пішов на фронт, а вона, як і багато дітей війни, з ранніх років працювала нарівні з дорослими. На її долю випали тяжкі випробування. Дівчина пережила голод, холод, у колгоспі доводилося працювати без відпочинку – збирати врожай, доглядати худобу, виконувати важку роботу. Згадує, окупанти не залишали людям нічого – румуни забирали останнє, викрадали худобу, знищували майно.
«Усе забирали, ми залишалися без нічого. Спочатку в нас викрали корову, а потім румуни прямо переді мною застрелили свиню… Вони стріляли курей на ходу і змушували нас готувати для них їжу», – згадує Марія Кирилівна, ледве стримуючи сльози.
Попри все пережите, вона присвятила своє життя допомозі людям: 40 років Марія Кирилівна працювала медсестрою в різних відділеннях Дубоссарської лікарні, рятуючи життя та піклуючись про здоров’я своїх земляків. Сьогодні вона – ветеран праці, трудівниця тилу, і, на щастя, не залишається без підтримки. Її доля – це історія стійкості, мужності та самовідданої праці. Історія про те, як люди, які пережили війну, не зламалися, а продовжили служити своїй країні та своєму народові.
В пам’ять про воїнів-визволителів у селі Койково на сільському цвинтарі встановлена гранітна стела. У квітні 1944 року тут загинув 71 солдат Червоної Армії. На початку 50-х років минулого сторіччя їхні останки були перепоховані в братську могилу. Сьогодні в селі живе учасник тієї операції – Григорій Габабян, який досі зберігає в пам’яті, цю подію. Григорій Ісакович поділився спогадами:
«Останки радянських воїнів були на полях, на Полтавській трасі. Цим шосе рухалися німецькі війська, що відступали, і щоб пригальмувати швидкий рух наших військ, німці залишили заслін. Тому тут, від Василівки до Дубоссар, можна було рахувати могили на кожному полі. Я був тоді юнаком, і для мене це була почесна місія – брати участь у перепохованні воїнів-визволителів. Дуже важливо, що пам’ять про наших героїв зберігається в нашому селі, на особливому контролі влади і стан пам’ятників», – поділився мешканець села Койково.
У місті Дубоссари залишилося лише троє ветеранів Великої Вітчизняної війни. Дедалі менше стає й очевидців у селах району, які пережили окупацію німецько-румунських загарбників. Пам’ять про події воєнних років і подвиг захисників Батьківщини дбайливо зберігається у шкільних музеях сіл, у серцях вдячних нащадків та увічнена в меморіальних спорудах.
Надія ДОБРЯНСЬКА.
Фото автора.