В ідверто признається в одному зі своїх віршів Олена Гешко, яка у перших днях квітня відзначила свій піввіковий ювілей. Її твір, надрукований у збірці «Мамі», недавно представленій колегам і поціновувачам поезії придністровською поетесою, став справжнім одкровенням, сповіддю перед читачами, яким небайдужа творчість мудрої не за роками жінки, дружини, матері, доньки.
Переконана, що багатьом нашим читачам знайоме ім’я героїні нашого оповідання, проте приємно представити: поетеса, прозаїк, перекладач, член Конгресу літераторів України, Спілки письменників та Республіканського літературного фонду Придністров’я, лауреат і переможець багатьох міжнародних конкурсів – Олена Василівна Гешко.
Вона – автор збірки віршів для дітей «Дмитрикові стежинки» (Київ, 2018), поезій для дорослих «Альтанка для душі» (Київ, 2021), тримовної збірки поезій, прози та перекладів «Повернення/ Возвращение/ Returning home» (Київ, 2021).
Олена публікувалася у понад 130 альманахах і колективних збірниках. Крім усього, вона захоплюється вишивкою бісером та в’язанням гачком. Наша героїня – вчителька української мови та літератури Тираспольської гуманітарно-математичної гімназії, керівник гуртка «В’язання гачком» для дітей у столичному ПДЮТ. Попри таке неймовірне навантаження, знаходить час для подорожей, якими захоплюється з дитинства.
До того ж Олена творить. У своїх поезіях вона пише про те, що відчуває всім серцем: признається в любові своїй батьківщині, друзям, матусі – найріднішій у світі людині, добрій та ласкавій, ніжній та сердечній, надійній та терплячій, єдиній у світі.
Саме своїй безцінній мамі адресувала вона збірку поезій та прози, яку видала до дня свого народження та присвятила тій, яка подарувала їй життя, нагородивши талантами, спорядивши в далеку путь-дорогу.
У вступному слові поетеса пише:
«Мамо, всі слова, всі думки звертаю до Вас. Ви дали мені життя. Ведете життєвими стежками, вселяєте віру в себе. Матусенько! Ви наповнюєте добром і теплом своєї душі свята і будні, виспівуєте колисковими світлу долю, вимолюєте щасливе майбуття своїм дітям. Ви – Берегиня, мамо».
Горнятко кави звичне на столі.
Ранковий подих нової весни.
Хоч твої дітки всі вже не малі,
Та лиш про них всі думи твої і сни.
За кожного із них болить душа,
За кожного – молитва на щодень.
Вже літо шурхотить у споришах,
А ти співаєш їм усе пісень.
Твої пісні, як і раніш, для них,
Для твоїх діток, для твоїх пташат.
Співаєш і веселих, і сумних.
А осінь тихо бродить в комишах…
І не за горами вже й зима –
Промчав твій вік, неначе й не було…
Глянь у вікно: і знову їх нема, –
Забули діти стежку у село…
Сергій Багнюк – колега Олени по творчому цеху, член правління спілки письменників Придністров’я вважає, що «лірика поетеси сповнена особливим світлом, вона ніби оточує читача атмосферою душевної чистоти». Чого варті, наприклад, ось такі слова:
Мамина хустина щира, наче доля,
У житті моєму милий оберіг.
Мамину хустину по житті з собою
Я несу, як цінність, через сто доріг.
Матінко-голубко, Вашими руками
Огорта невпинно хустина мене.
І нехай дороги між нами роками,
Та тепло в хустині – вічне, неземне.
Мамину хустину накину на плечі,
Пісню заспіваю щиру для душі.
Матінко, Ви поруч, голубко сердечна,
Хоч між нами довгі осінні дощі.
Дякую, матусю, за хустину Вашу,
За життя і ласку, за любов й добро.
Хай життя достатком сповнить
Вашу чашу.
Відсахнись від неньки ти, сивая журбо.
(Журба – це невеселий, важкий настрій, почуття глибокого жалю, спричинені невдачею, горем, життєвими проблемами).
Захистити свою маму – природнє бажання кожної дитини. Тим більше, коли мама народила одинадцятеро дітей, присвятивши себе вихованню синів і дочок.
«У мене 3 брати та 7 сестричок. Я в цьому переліку друга. Старший брат закінчив сільськогосподарську академію у Кам’янці-Подільському, а ми всі решта – Чернівецький університет ім. Ю. Федьковича за різними спеціальностями. Батьки вважали, що діти повинні мати вищу освіту, щоб рухатися далі по життю. Однак не всі пішли працювати за фахом. Одна сестра закінчила геофак, а працює дизайнером моди, недавно, на 8 березня, виїжджала до Парижу зі своїми моделями. Ще одна – українсько-англійський філолог, інша – журналістка», – розповідає Олена.
Мама, Олена Георгіївна, все життя працювала бухгалтером будівельної організації, а тато – на кондитерській фабриці.
Моя мама – начало начал,
І надії криниця бездонна.
Дім батьківський – то вічний причал,
Все життя повертаюсь додому.
«Я безмежно люблю ці поїздки додому, бо там затишок і спокій серед своїх. Родина наша багата на сімейні традиції. Ми жили у власному домі, і можете собі лише уявити, скільки нас там збиралося за святковим столом на Новий рік, Різдво чи Великдень, у дні народження…: всі мої рідні брати та сестри, двоюрідні… Тато у своїй сім’ї був шостим сином. Тож, коли його братики та сестрички подорослішали, також приходили зі своїми дітьми, жінками та чоловіками. Навіть не беруся сказати, яка це була велика та душевна компанія. Ми веселилися, співали пісень, бо у кожного чудовий голос, хор такий дружний, домашній, і співалося від душі».
До речі, Олена, як і всі члени її сім’ї, не цурається домашньої праці. Вона і в городі почувається господинею, щось посадити, пополоти, грядку скопати, й корову подоїти, і загалом по господарству вміло порається. Навчилася біля мами, а наука в ліс не веде. Хоч зараз взялася б до роботи, до якої звикла з дитинства.
Пишним цвітом акацій духмяних
Огорнуло батьківську домівку.
Крізь вінок юних літ полум’яних
Вражень сніп простелю на долівку.
Я додому повернуся знову.
Хоч не бачила друзів роками,
Розпочну з ними щиру розмову,
Але спершу, як завжди, – до мами.
Хай хатинка стоїть між світами,
Хай батьки нас завжди там чекають,
Бо, чим старші, – частіше до мами
Наші спогади нас повертають.
Олена Василівна, ще коли була просто Оленка, навчаючись у школі, брала участь у випуску класної стінгазети: малювала та складала перші в житті коротенькі віршовані привітання.
«Якщо чесно, то я пішла шляхом старшого брата. Він дуже гарно малював, а мені не хотілося від нього відстати, тому навчилася в нього малюванню, а віршики якось складалися самі собою. Своїм подружкам дарувала коротенькі привітання, записувала їм в альбом. Були колись такі у дівчаток альбоми, де вони малювали квіточки, нотували улюблені вірші, ховали якісь секретики. Я присвячувала кожній віршовані рядки, і це їм подобалося», – розповіла ювілярка.
Ще дівчиною любила вона писати якісь статті, есе, і її взяли до редакції міської газети «Молодий буковинець». Там доручили рубрику для молоді «Він і вона».
«Мене приваблювала творча робота, а тема любові в юному віці, впевнена, захоплює кожного, тому я з цікавістю й інтересом писала оповідання, і поетичні рядочки в мене виходили непогано. Тоді в редакції я заробила перший гонорар. Перший, уявляєте?! Це для мене багато значило, не тому, що гроші взагалі, а тому, що зароблені власним трудом, стараннями й розумом», – пригадує Олена.
Після школи вона вступила до Чернівецького політехнічного технікуму за фахом «промислова екологія». Це було цікаво, але згодом дівчина різко змінила курс та попрямувала на філологічний факультет університету.
Про свою батьківщину Олена розповідає:
«Селище Лужани, де я народилася, розташоване за 15 км від Чернівців. Можна без перебільшення сказати, що це одне з найцікавіших місць Буковини. І люди у нас дружні, завжди прийдуть на допомогу, якщо треба. В такому привітному оточенні я й провела частину свого життя. Потім були Чернівці, а у 2006-му – Тирасполь, куди я приїхала до свого коханого. Мені пощастило з таким розумним, талановитим, добрим чоловіком, з яким ми живемо близько 20 років, і виховуємо сина Дмитра. Нехай усім жінкам доля пошле таку радість».
З неквапливої бесіди мені пощастило дізнатися багато цікавого. Можна ще довго розповідати, але краще надати слово друзям Олени. Крім того, що вони в один голос визнавали за нею неабиякий талант, кожна звернула увагу на просту людську доброту цієї милої жіночки, поетеси, дивлячись на яку, і не скажеш, що за плечима вона має чималий досвід.
Ольга Молчанова, поетеса, член Спілки письменників, назвала зустріч-презентацію душевною і дуже приємною:
«Її поезія всіх нас об’єднала, й учителів, і вихователів дитсадків, і поетів, її творчість лікує душу. І цілком заслужено Олена Василівна нагороджена до свого ювілею Грамотою Президента нашої республіки. Я вітаю свою колегу з такою високою нагородою».
Наталя Самоній, поетеса, також член СПП:
«Олена Василівна – добрішої душі людина, вона знаходить тільки приємні слова для кожного. Не відмовляється виступати перед будь-якою аудиторією. Навіть відпочиваючи в санаторії Кам’янки, вона знайшла час, щоб порадувати своєю творчістю любителів поетичного слова. Ми всі захоплені нею, раді, що дружимо і спілкуємося з цією милою жінкою».
Щиро висловлювалися на адресу ювілярки Валентина Боднар – директор Бендерської гімназії ім. І. П. Котляревського, Анастасія Спориш – поетеса, вчителька української мови та літератури селища Маяк Григоріопольського району, Тетяна Юзленко з Дубоссар, також автор віршів, учителька української мови та літератури, Олена Знагован – поетеса, член СПП, та ще багато друзів і колег по цеху.
Перед тим, як завершити свою розповідь, скажу словами Наталії Самоній, адресованими іменинниці:
«Наша добра, талановита, справедлива, щира, чуйна… Дякую тобі за дружбу, творчу співпрацю, ентузіазм, позитивні емоції. Будь щасливою! Здоров’я та довголіття, творчих успіхів, нових здобутків!».
Творчий колектив редакції приєднуєть-
ся до цих слів, та крапку автор поставить після вірша Олени Гешко, який сьогодні досить доречний:
Сяду я ранесенько під віконечко,
Розмалюю писанку, наче сонечко,
Щастям тихим, радістю розмалюю,
Таткові та матінці подарую.
Розмалюю писанку квіточками,
Бо багата в школі я діточками.
Писанки писатиму разом з ними,
Щоб у житті вони не були сумними.
Розмалюю писанку – квітку в лузі,
Бо у мене щирі та вірні друзі.
Всім бажаю щастя й здоров’я нині.
Майбуття щасливого всій країні.
Післяслово. Збірка «Мамі» порадує вас прекрасними віршами: вони зворушують, зачіпають найтонші струни людського серця. Навіть під час презентації кожен, хто читав її відверті слова, не міг стримати сліз. Читайте, любіть поезію, любіть тих, хто поряд з вами, любіть своїх рідних і присвячуйте їм найкращі слова.
Юлія ПОНОМАРЕНКО.
Фото автора.