Газета «Гомін» про український ліцей-комплекс і близький його ювілей, шкільну форму та республіканський український освітньо-культурний центр «Джерела». Але, насамперед, про свято останнього шкільного дзвінка.
Цього святкового сонячного дня, 25 травня, випускники Республіканського українського теоретичного ліцею-комплексу були найкрасивішими, найщасливішими, найсамими… Я переконана в цьому. Тому що вони прийшли до свого першого серйозного фінішу та досягли першої у своєму житті серйозної мети – згризли граніт шкільних наук і майже здобули повну середню освіту. Їм залишилося тільки гідно скласти іспити. Пройти свою випускну підсумкову атестацію.
І вже не буде у них ні Івана Франка і Лесі Українки, ні Архімеда і Менделєєва, ні закону Ома і бінома Ньютона, ні класної Марії Іванівни й суворої Наталії Миколаївни. Минуть роки, з пам’яті зітреться багато чого. З часом навіть кращих шкільних друзів і подруг вони згадуватимуть все рідше і рідше. Але зовсім забути, стерти з пам’яті одинадцять найщасливіших років свого життя неможливо.
Церемонія прощання випускників з ліцеєм розпочалася рівно о 8:30. Знаменна група на диво чітко внесла на шкільний майданчик прапор Придністровської Молдавської Республіки. Прозвучав гімн нашої держави. І в центр урочистого каре на чолі зі своїм класним керівником вийшли шістнадцять випускників РУТЛ-К, звичайно ж, для всіх тут – найближчих, коханих і нарядних.
Кілька років тому – такого ж чудового дня, наприкінці травня – я перебувала в Мінську, і родичі запросили мене на свято останнього дзвоника в одну із столичних білоруських шкіл. Їхній син був випускником. Найбільше мене вразило те, що на той урочистий захід одинадцятикласники прийшли в радянській шкільній формі – дівчатка в темно-коричневих платтях з мереживними комірцями та білих фартушках, а юнаки – в строгих темно-синіх костюмах із краватками. Від першокласників їх, очевидно, відрізняли лише стрічки з гордими написами «Выпускнік». Як мені сказали родичі, в білоруських школах це давно вже стало традицією.
Ми буквально «на ходу» обговорили цю проблему з гостями свята в українському ліцеї-комплексі, і всі одностайно погодилися: шкільну форму в придністровські школи пора повертати. Одним із найбільш активних прихильників шкільної форми став перший Президент ПМР. «Шкільна форма, дійсно, потрібна, – переконано доводив він нам. – У ній наші школярі, перш за все, виглядатимуть учнями та ученицями, хлопчиками та дівчатками, нашими синами та дочками, онуками та онучками. Шкільна форма дисциплінує, згуртовує, сприяє виробленню в учнів відчуття спільності, колективізму, загальної справи й наявності спільних цілей. Простіше кажучи, вона допоможе навести порядок у школах».
І з цим навряд чи хтось сперечатиметься. Заради справедливості додамо: якщо єдиний стандарт на шкільну форму буде прийнятий на державному рівні, це переконає батьків у тому, що одяг їхніх дітей відповідає санітарно-гігієнічним вимогам і не позначиться негативно на здоров’ї школярів. Нарешті, якщо шкільну форму запровадять як обов’язкову, то її придбання багатодітними та малозабезпеченими сім’ями можна буде цільовим чином дотувати, тобто підтримувати на неї для таких сімей невисокі ціни й знімати з них частину тягаря витрат на навчання дітей.
«Ні, це не завадить самовираженню наших школярів, прояву їхньої індивідуальності, – продовжував «агітувати за радянську владу» Ігор Смирнов. – До того ж, ми можемо спиратися на світовий досвід, коли кожна школа самостійно визначає вигляд своєї шкільної форми. Тоді всі школярі республіки не виглядатимуть однаково. Їхній зовнішній вигляд почне відрізнятися в залежності від навчального закладу. До речі, це питання досить активно вивчається в Держдумі. І найголовніше – шкільна форма усуне між учнями соціальні відмінності, що виникають на тлі різного заробітку батьків. Ця різниця, хоча б і зовнішня, нівелюватиметься, і багатьох конфліктів, мабуть, можна буде уникнути».
Теплим, проникливим і зрозумілим став виступ директора ліцею Тетяни Гилаш. Адже вона сама двадцять років тому стояла 25 травня на ліцейському майданчику зі стрічкою випускниці через плече. «Наш український ліцей-комплекс робив усе можливе, а часом і неможливе, щоб дати вам глибокі знання і виховати гідними людьми, – звернулася вона до випускників. – Педагогічний колектив переконаний, що нам з вашим випуском це вдалося. І сьогодні ми проводжаємо вас у безмежний і незвіданий світ дорослого життя. Усі ви – шістнадцять дівчат і юнаків – особливі. Кожен із вас цікавий і талановитий по-своєму. Нехай ваша життєва дорога, дорогі випускники, складеться щасливо, нехай вона буде широкою, ясною і просторою. Будьте добрими, чесними, відповідальними, справедливими й розумними, щоб ми пишалися вами. В добру путь!»
Тетяна Андріївна, за традицією, відзначила та нагородила ліцеїстів, які стали переможцями й призерами різноманітних міських та республіканських конкурсів, насамперед, предметних олімпіад. Вона побажала випускникам успішної атестації.
Виступ Ігоря Смирнова, засновника республіки й особливо почесного гостя свята, був лаконічним і конкретним: «Дорогі випускники! Попереду на вас чекає складна пора державних підсумкових іспитів, незвідана дорога в доросле життя. І від наполегливості, цілеспрямованості, посидючості багато в чому залежать ваші майбутні успіхи. Вам належить зробити дуже відповідальний крок – вирішити, яку вибрати професію. Упевнений, що всі зусилля, докладені в нелегкій, але цікавій справі здобуття знань, вже досить скоро дадуть заслужені плоди. Пам’ятайте: ви – майбутнє та надія Придністров’я!
Особливі слова вдячності цього дня висловлюю вчителям за їхню подвижницьку працю і високе служіння обраній справі. Завдяки, перш за все, педагогам формується кадровий потенціал республіки, а отже – створюється майбутнє Придністров’я», – оптимістично проголосив він.
Засновник українського ліцею, нині головний редактор газети «Гомін» Олександр Юшин звернувся до історії. Він згадав про те, як 10 вересня 1993 року відбувалося засідання Уряду ПМР, на якому головував віце-прем’єр Віктор Синьов. Саме тоді було ухвалено Постанову «Про відкриття при Придністровському інституті безперервної освіти Республіканського українського теоретичного ліцею».
«Особливі слова подяки хочу адресувати моїм вірним сподвижникам і однодумцям, – продовжив Олександр Володимирович, – без яких український ліцей відбутися не міг. Це Л. Є. Зелінська, мій заступник, яка згодом стала другим директором ліцею, вчителі української мови та літератури Н. Я. Пустовойтенко та Ю. В. Желіховська, викладач історії та суспільствознавства Л. М. Федоренко. На жаль, багато їх уже пішли з життя. Немає з нами Л. Д. Верещаги, К. С. Бакчижової, М. Г. Чорної, О. М. Мішури. Вічна їм пам’ять.
Шановна громадо! Пам’ятайте, що 10 вересня 2018 року виповнюється 25 років від дня заснування українського ліцею. Затверджена на початку 90-х років Урядом ПМР, Концепція створення і розвитку цієї установи мала три етапи розвитку, три рівня вдосконалення:
- Республіканський український теоретичний ліцей;
- Республіканський український теоретичний ліцей-комплекс;
- Республіканський український освітньо-культурний центр «Джерела».
На сьогодні заклад поки що перебуває на другому етапі, другому рівні розвитку. Значить, настає час (до свого 25-річного ювілею) переходити в новий статус».
Ще звучали на святі виступи голови Спілки українців Придністров’я П. П. Богуцького, першокласників і батьків випускників, самих одинадцятикласників. Атмосфера радості та єднання душ не залишала учасників урочистостей. Тремтливе, радісне й одночасно тривожне почуття очікування чогось незвіданого і великого охопило всіх, коли діти випустили в небо різнокольорові кульки на знак того, що за їхньою спиною залишається безтурботна шкільна пора, а попереду чекає безліч нових непройдених доріг. Кожна кулька понесла в небесну блакить прикріплену записку з переліком життєвих цілей, які обов’язково (ми певні того!) будуть досягнуті.
Апогеєм свята став останній заливчастий шкільний дзвінок, який дали кандидати в медалісти Надія Лісаченко та Олександр Матвієнко. Наступна підсумкова атестація наших дітей – після закінчення вишу. А головна – за підсумкам життєвих досягнень.
Ксенія ВАСИЛЕНКО,
фото Трохима АЧКЕВИЧА.