Політичні потрясіння кінця XX століття викликали новий поштовх до самоідентифікації придністровців.
На геополітичних зламах 90-х років минулого століття у жителів лівого берега Дністра і міста Бендери виникли побоювання, що система цінностей та ідеалів, яку вони століттями плекали, буде зруйнована тими, хто в основу своєї політики поклав націоналізм та ідею національної переваги. Інтернаціональне, нині цей ідеологічний за своєю суттю термін вирішили замінити на поліетнічне, Придністров’я не бажало панування румунської мови, що використовує латинську графіку, домінування так званої титульної нації, застосування на своїй території державних символів сусідньої держави Румунії (гімн, прапор, герб).
Всезнаюча статистика констатувала, що в 1989 році 39,9 % населення Придністров’я становили молдавани, 28,3 % – українці та 25,4 % – росіяни.
Більша частина цих національних груп зберегла свою мову, культурні традиції й почуття етнічної приналежності.
Вперше ідея спільної ідентичності придністровців була сформульована в Доповіді № 13 Місії ОБСЄ в Молдові (листопад 1993 року). У ній зазначалося, що «ясне відчуття власної придністровської ідентичності» існує в регіоні й «воно ґрунтується головним чином не на етнічності, оскільки поділяється не тільки слов’янами, а й більшістю етнічних молдаван». Вчені та політологи, які на той час вивчали процес урегулювання молдо-придністровського конфлікту, щоразу використовували терміни, що стали актуальними вже для нинішнього періоду, на кшталт «особлива дністровська ідентичність», «певна ідентичність», «невизначена, але все-таки відчутна загальна ідентичність», «ознаки культурної ідентичності, такі як мова».
І навіть наші політичні опоненти з правого берега Дністра не могли не визнавати очевидного, хоча прямо про ідентичність придністровців, їхній «особливий шлях» не згадували. Микола Кіртоаке, радник президента РМ з військових питань у період збройного конфлікту 1992-го, пізніше підсумував: «…область на схід від річки має відмінні риси». Про що говорити, якщо навіть другий президент незалежної Молдови Петро Лучинський, знову ж пізніше, коли пішов з державної посади, визнавав: «Придністров’я мало свої особливості, які вимагали надання йому «спеціального статусу».
У широкому розумінні поняття «ідентичність» містить в собі мову, культуру, традиції, історію, політичні ідеї та думки. Вченіісторики поділяють етнічні, релігійні, мовні, політичні та інші ідентичності. Не варто при цьому забувати, що в міру розвитку того чи іншого суспільства це формулювання може змінюватися під впливом історичних, політичних і культурних процесів. З цього випливає висновок, що формування ідентичності – це тривалий процес. Особливо важливим є фактор розділення спільнотами відчуття приналежності до тієї чи іншої ідентичності.
Свій відбиток на те, що придністровці мають спільну ідентичність, наклав той факт, що Придністров’я завжди було прикордонною територією. Впродовж століть її населяли безліч народів і народностей, але при цьому сама територія була мало заселена, особливо в південній частині. Поворотним моментом в історії Придністров’я стало включення його до складу Російської імперії на початку 90-х років XVIII століття, що спричинило активну колонізацію. У складі імперії ця територія залишалася протягом майже 130 років до революції 1917-го і створення в 1922 році СРСР.
З початку XIX століття населення краю було етнічно неоднорідним, представленим переважно трьома великими національними групами (українцями, молдаванами, росіянами), жодна з яких не становила більшість. Через часті політичні зміни та національну політику, що проводилася владою, жодна з основних етнічних груп не відчувалася на цій території домінантною. Молдавани, росіяни, українці перебували в однакових умовах: більшість з них складалася з селян, які розмовляли різними мовами й працювали на землях різних поміщиків. Російська мова переважала в небагатьох містах, здебільшого в адміністративній сфері, в церквах і школах.
У подальших публікаціях ми розповімо про першу редакцію придністровської державності у формі МАРСР; національну політику, що проводилася радянським керівництвом, і про те, чому сучасні придністровці вважають себе придністровцями.
За матеріалами Придністровського історичного порталу підготував Сергій ХОХЛОВ.
Фото novostipmr.com