Придністров’я має свій День Перемоги. Це 1 серпня 1992 року. Тридцять три роки тому спекотного літнього дня на береги Дністра висадилися миротворці, щоб встановити довгоочікуваний мир у нашій молодій республіці.
П’ять місяців тривала війна придністровців за свободу, за право розпоряджатися своєю долею. У покоління 90-х, як і у попередників із сорокових, був і віроломний напад агресора, і першоквітневий розстріл автобуса з робітниками в Бендерах, і запеклі бої під Кошницею, Кочієрами, й артобстріли нескорених Дубоссар, і Бендерська трагедія, й Перемога.
Однак перемога не буває без втрат, і це свято зі слізьми на очах. I не випадково ось уже кілька років поспіль перше серпня відзначається в республіці як День пам’яті та скорботи за загиблими й померлими захисниками ПМР. Це особливий день у календарі. Ми віддаємо почесті, данину пам’яті тим, хто на початку 90-х пожертвував найдорожчим, що в них було – життям заради свободи й незалежності ПМР.
Столичний Меморіал Слави – сакральне місце для кожного тираспольчанина, кожного придністровця. Тут незримою ниткою в один тугий клубок сплелися майже всі значні історичні події XX століття. Могильні плити сховали під собою останки солдатів Великої Вітчизняної, які звільняли Тирасполь у квітні 1944-го. Пам’ятник воїну-інтернаціоналісту, який ніби щойно вийшов із бою з душманами, повертає нас до «афганської» війни. Гранітна плита з іменами всіх загиблих за Придністров’я і скульптура скорботної матері – нагадування всім живим про те, якою ціною ми відстояли право жити на своїй землі, розмовляти рідною мовою.
Меморіальний комплекс захисників Придністров’я – це ще і зриме втілення нашої вічної скорботи й пам’яті за загиблими. На гранітній плиті 804 прізвища, 804 долі. Більше ніколи вони не посміхнуться, ніколи не зустрінуть світанок, не поговорять із нами. Саме тут розпочалися пам’ятні заходи в республіці з відтінком смутку й печалі (про них ми розповіли у попередньому номері газети).
Першого серпневого дня 2025-го з вікон тролейбусів і маршруток наче з минулого дивилися на тираспольчан понад триста молодих осіб, які загинули навесні-влітку 1992 року.
«Вони знову з нами – в русі, у ритмі міста, в його серці… Ця акція як нагадування: ми живі, тому що вони стали стіною. Ми повинні їх пам’ятати. Ми передамо цю пам’ять дітям та онукам. Щоб нічого не було забуто», – наголосила глава держадміністрації Тирасполя Iлона Тюряєва.
З 1 по 4 серпня у столичній бібліотеці експонувалася також книжково-ілюстративна виставка «Є пам’ять, якій не буде забуття».
У Дубоссарах у День пам’яті та скорботи, як і в День Перемоги, міськими вулицями йшов «Безсмертний полк». Нині несли портрети загиблих за молоду республіку.
Згадували полеглих героїв 92-го і в Бендерах. На Меморіалі пам’яті та скорботи відбувся траурний мітинг. Хвилиною мовчання городяни вшанували пам’ять загиблих земляків, на гранітні плити лягли живі квіти. Під склепінням Преображенського Собору лунали молитви за упокій душ загиблих.
Квіти до меморіальних плит поклали також керівники Рибниці, представники громадських організацій міста, родичі загиблих під час збройного конфлікту з Молдовою. Пам’ятні заходи продовжилися на міському цвинтарі, де представники Тираспольсько-Дубоссарської єпархії відслужили заупокійну панахиду.
Крім того, у північній столиці відкрили пам’ятний знак на честь семи працівників цементно-шиферного комбінату, які добровольцями пішли захищати Придністров’я й загинули за нього. В урочистій церемонії взяв участь 1-й заступник Голови Уряду Сергій Оболоник.
Поіменно згадали 32 слободзейців, які віддали життя за незалежність республіки. «Це наші герої, й ми про них пам’ятаємо». Так назвали у Слободзеї мітинг-реквієм, що відбувся там.
Панахида та мітинг на згадку про героїв, які загинули 1992 року, відбулися також і в Дністровську. Жителі міста енергетиків завжди пам’ятатимуть трьох земляків-дністровчан, які загинули з вірою у правоту своєї справи.
У найпівнічнішому місті республіки Кам’янці в День пам’яті та скорботи розгорнули експозицію «Придністров’я. Хроніка подій». Її підготували спеціалісти Кам’янського комплексу меморіальних музеїв.
Пам’ятники захисникам Придністров’я, споруджені на їхню честь меморіальні комплекси й надалі залишатимуться місцем паломництва вдячних нащадків, центром пам’яті та скорботи. I вічний вогонь, і скорботна мати – свідчення непорушності нетлінного гасла «Ніхто не забутий, ніщо не забуте».
Кажуть, час лікує. Не вірю! Давно минулі роки не зітруть із нашої пам’яті велич народного подвигу. Вічна слава героям! Вічна їм пам’ять! Поки вона жива, живі справи й подвиги захисників Придністров’я.
Віктор ЗАРЕЙЧУК.
Фото з державних сайтів.