Виповнилося 100 років з дня заснування Прикордонних військ. З цієї нагоди 28 травня в селі Чобручі відбулось урочисте відкриття меморіалу. Його спорудили поряд з місцем, де у 20-х роках минулого століття розташовувалася 22-га прикордонна застава.
На урочистому заході були присутні глава держадміністрації Слободзейського району і міста Слободзеї Василь Тищенко, ветерани Прикордонних та Повітряно-десантних військ, Військово-морського флоту, а також місцеві жителі. Ідея створення пам’ятника належить ветеранам Прикордонних військ села Чобручі та міста Слободзеї.
Місце установки було обрано не випадково. З 1918 по 1940 рік державний кордон між СРСР і Румунією пролягав по річці Дністер. У той період на території села Чобручі розташовувалася прикордонна застава. Границю охороняли різні частини. Спочатку це був Тираспольський прикордонний пост, потім він був реорганізований у Тираспольське відділення Одеського губвідділу ДПУ з підпорядкуванням йому дільниці Маякського прикордонного поста. А 1925 року 25-й Тираспольський кавалерійський загін перейменували у 25-й Молдавський загін, але вже піхотний. Йому виділили ділянку кордону протяжністю 249,2 км на території частково Дубоссарського, Григоріопольського, Тираспольського і Слободзейського районів.
Праворуч він межував з утвореним 2-м Рибницьким прикордонзагоном, зліва по ділянці – із 79-м. Усю дільницю 25-го прикордонного загону охороняли п’ять прикордонкомендатур: Григориопольська – 60,2 км кордону, Токмазейська – 51,1 км, Парканська – 36,5 км, Слободзейська – 40,9 км, Коротнянська – 60,5 км. У підпорядкуванні п’яти прикордонкомендатур було двадцять шість прикордонних застав. У Слободзейському районі вони розташувалися в селах – Тернівці, Суклеї, Карагаші, Слободзеї, Чобручах, Глиному, Коротному та Незавертайлівці.
На всіх заставах велася робота з місцевим населенням, були організовані бригади сприяння, що налічували до кінця 30-х років кілька тисяч чоловік. Основними завданнями прикордонників вважалися: забезпечення недоторканності радянських кордонів, затримання порушників держкордону, відбиття збройного вторгнення на територію СРСР, допуск переходу (переїзду, перельоту) кордону тільки у встановлених місцях і багато іншого. Упродовж усього кордону було неспокійно. Румуни намагалися проникати на територію республіки і проводити диверсії.
Тривожною видалась осінь 1934 року. З правого берега обстрілювали наші прикордонні наряди. У ніч на 2 листопада на ділянці 21-ї Слободзейської застави помічник начальника застави Степаненко, слідуючи ділянкою з провідником розшукового собаки Селезньовим і собакою, помітив на правому березі за 300 кроків попереду себе сигнали, що подавали сірниками. Насторожившись, прикордонники безшумно попрямували у бік того місця. По дорозі зустріли прикордонника Шапіро, який перебував у секреті, і розпитали його, що він бачив. Упевнившись у точності спостережень, утрьох поспішили до місця передбачуваної переправи. Розташувалися потай і, маскуючись, почали спостерігати. Раптом собака занепокоївся. Селезньов відпустив повідець – і собака рвонув. Пробігши 50 метрів, Селезньов помітив лежачу в кущах людину і направив на нього гвинтівку, наказавши не рухатися. Наспіли Степаненко і Шапіро. Затриманим виявився агент румунської розвідки і РЗВС Козлов-Бахарєв, який ішов зі спеціальним завданням. А незабаром під час переходу кордону був ліквідований і другий учасник цієї терористичної групи – Михайло Ісаєв.
Всього ж за двадцять років, що прикордонний загін стояв у Придністров’ї, були затримані десятки тисяч порушників кордону, вилучено на кілька мільйонів рублів контрабанди, знищено велику кількість банд і шпигунських організацій.
«Те, що ми на цьому історичному місці відкриваємо пам’ятник прикордонникам, – дуже важливо для нашої історії та нашої молоді, – сказав, виступаючи перед присутніми, Василь Тищенко. – Прикордонники завжди першими зустрічали ворога і на острові Доманському, і на Халхін-Голі, і в афганському напрямі. Обов’язок усіх нас, нинішнього покоління, – зберігати правдиву історію, відстоювати патріотичні засади виховання молоді. Приходячи сюди, ветерани згадують свою службу, зустрічаються зі своїми друзями. Як правило, всі приводять на ці заходи своїх дітей і онуків. Думаю, що вони теж підуть дорогою батьків і дідів (щодо вибору професії) і через деякий час прийдуть до цього меморіалу вже у військовій формі».
На урочистому заході була присутня й онучка начальника Чобруцької застави 30-х років Ангеліна Омельянова. Її дідусь, Павло Ізюмов, з 1925 року служив на 22-й прикордонній заставі. Після закінчення 1932 року Харківської прикордонної школи, він став начальником і командував до 1938-го.
За словами Ангеліни Петрівни, її дідусь пройшов усю війну, аж до самого Берліна. За мужність і героїзм, проявлені в боях, він був нагороджений 8 медалями, 4 орденами, 3 з яких зараз зберігаються у Тираспольському об’єднаному музеї. Після війни Павло Ізюмов повернувся в село Чобручі. Понад десять років працював головою сільської Ради, а потім до пенсії – начальником пожежної охорони. «Я дуже пишаюся своїм дідом. Для мене велика честь бути присутньою на цій події. Вічна слава прикордонникам!» – сказала А. Омельянова.
Багатьох учасників заходу нагородили медалями «100 років прикордонним військам», «Ветеран прикордонних військ» і «25 років ПМР».
Олег ГАВРИЛЕНКО.