З тих пір, як День Кам’янки почали відзначати урочисто і широко, головними героями свята є найдостойніші городяни. Педагоги та лікарі, аграрії та підприємці, трудівники інших галузей, за внесок у розвиток рідного міста їх удостоюють заслужених нагород.
З особливою вдячністю вшановують ветеранів, які сумлінною працею та своїми талантами прославили Кам’янку, район і республіку. Ті, хто стояли біля витоків, захищали рідну землю, створювали та примножували її багатство, удостоюються звання «Людина – легенда». Цього року в номінації відзначений заслужений працівник ПМР Михайло Король.
Уся його трудова біографія тісно поєднана з дорогами. Почав працювати на їх будівництві з 17 років. Здобув профільну освіту й у вересні 1973-го був призначений тимчасово виконуючим обов’язки начальника Кам’янського дорожньо-експлуатаційного управління.
Це був непростий період. Кам’янський район, що пережив низку різноманітних адміністративних реформ, був відтворений у січні 1969-го, а вже у травні в райцентрі з’явилося власне дорожнє підприємство. Михайло Павлович згадує, що воно мало всього пару вантажівок. З-поміж семи десятків трудівників ДЕУ не було жодного фахівця. Зі 186 км районних доріг заасфальтованою була лише ділянка центральної вулиці Кам’янки – від Будинку культури до санаторію.
Молодому фахівцю довелося одночасно вирішувати всі завдання: від упорядкування дорожньо-вуличної мережі до створення міцної виробничої бази. Це йому вдавалося, він справлявся. Для ДЕУ закуповувалася необхідна техніка, був запущений асфальтобетонний завод, виробничий процес поступово піднімався на новий рівень. З кожним роком збільшувалася кількість шляхів сполучення з сучасним якісним покриттям. Ґрунтові дороги ставали гравійними, а ті, в свою чергу, – асфальтовими.
Важливу роль у розвитку підприємства і дорожньої мережі району відіграли молоді фахівці, які щорічно поповнювали колектив. Керівник налагодив взаємодію з Кишинівським автодорожнім технікумом, студентів якого направляли в Кам’янку на практику.
«З цими юнаками наші ветерани охоче ділилися практичним досвідом, а фахівці з вищою освітою – своїми знаннями. Ділова атмосфера та дружні взаємини, закладені на підприємстві, так подобалися практикантам, що після навчання вони поверталися в колектив дипломованими фахівцями, – поділився секретом досить швидкого вирішення кадрового питання Михайло Павлович. – Хтось приїжджав із родиною, інші знаходили своє щастя в Кам’янці. Мені ж як керівникові підприємства треба було думати, як зацікавити й утримати людей на місці. Господарським способом зводили житлові будинки, дбали про забезпечення сімей місцями в дитячих садках… Здійснити все це було непросто, проте цей період досі вважаю одним із найцікавіших і найбільш результативних у житті».
Великий внесок зробив Михайло Павлович у зародження, становлення та розвиток республіки. Він один із тих керівників, які активно виступали за незалежність ПМР. Коли необхідно було захистити молоду державу, чимало трудівників ДЕУ вступили до лав Народного ополчення та стояли на варті найважливіших народногосподарських об’єктів і комунікацій.
Близько 39 років Михайло Павлович очолював районне дорожнє управління. За його керівництва покращилася якість шляхів сполучення, суттєво зріс професіоналізм колективу, якому стало під силу й будівництво. Земляки з повагою називали його «Королем місцевих доріг». І цю народну характеристику Михайло Павлович – кавалер ордена «Трудова слава» – досі вважає найвищою оцінкою своєї роботи.
Щасливий герой нашого нарису й у сімейному колі. З вірною супутницею Ніною Іванівною вони крокують життєвим шляхом уже 55-й рік. Виростили та виховали двох синів. Кожен знайшов своє покликання, але з особливою гордістю розповідає Михайло Павлович про Ігоря, який обрав професію за батьківським прикладом. У Кам’янському ДБЕУ він пройшов шлях від слюсаря до головного механіка. Трудовий стаж Ігоря Короля наближається до батьківського, й орденом вже відзначена його багаторічна сумлінна праця в галузі експлуатації транспортних засобів, задіяних у будівництві, ремонті й утриманні автомобільних доріг рідної мальовничої Кам’янщини.
Тетяна ГРИЦЮК.
Фото автора.