Призначення мистецтва, зокрема живопису, – розкривати красу навколишнього світу через художні образи. Воно дає можливість виражати власне бачення світу, передавати естетичні прагнення й устремління, перетворювати їх на «сонечко» для глядача.
Саме таку концепцію втілює своєю творчістю Валентин Тюмін – член Спілки художників республіки, заслужений працівник культури ПМР, автор архітектурно-художнього проекту інтер’єру Бендерського історико-краєзнавчого музею та викладач Бендерського вищого художнього коледжу ім. Постойкіна. Напередодні 71-ї річниці від дня народження художника нашому кореспондентові поталанило поспілкуватися з майстром образотворчого мистецтва.
«Я пройшов щасливий шлях і як художник, і як викладач, – розпочав він розповідь з оптимістичним настроєм. – Народився 26 січня 1955 року в Бендерах, тут же провів більшу час-
тину життя. Малювати почав ще в дитячому садку. Пізніше навчався в дитячій художній школі. Два роки служив у Радянській Армії. Потім працював художником-оформлювачем на Бендерському пектиновому заводі та продовжував навчатися».
– Як ви прийшли до мистецтва та стали художником?
– У моїй родині ніхто не малював. Батько працював на судноремонтних майстернях, мама трудилася на взуттєвій фабриці. Мені пощастило, що тітка, співробітниця місцевої бібліотеки, якось прочитала оголошення про набір дітей до художньої школи. Вона й запропонувала батькам: «Він у вас весь час щось малює, віддайте його до «художки». Таким і був перший крок у мистецтво…
– А чи потрібна освіта талановитому художнику?
– Звичайно, так. У 1978 році я закінчив Ворошиловградське художнє училище, у 1983-му – Харківський художньо-промисловий інститут за спеціальністю «Дизайн середовища». За розподілом мене направили до Тираспольського художнього фонду, де я захопився роботою оформлювача, якби тепер сказали – дизайнера. Там працював до розпаду Союзу і закриття фонду, що для мене стало сумним моментом. Однак, наше життя, мов зебра, чорні смуги чергуються з білими. Тож моєю наступною «світлою смугою» стала зустріч з Віктором Івановичем Постойкіним, який очолював художнє відділення Бендерського педагогічного коледжу і переконав мене перейти на роботу до цього навчального закладу. З 1996 року моє життя пов’язане не лише з живописом, а і з Бендерським вищим художнім коледжем.
– Кажуть, що талант сам проб’є собі шлях. Чи достатньо лише «іскри Божої», щоб стати успішним митцем?
– Чотири роки навчання у художній школі, чотири – у художньому училищі, п’ять – в інституті. Працюючи художником-оформлювачем на пектиновому заводі, я одночасно навчався. В армії теж був художником і, звичайно, навчався. Мої «художні університети» тривали понад сімнадцять років. Я не втомлююся повторювати студентам: «Художнику потрібно вчитися все життя, це процес безперервний, як їзда на велосипеді: зупинився – впав. Що стосується другого питання, то достатньо 1 % таланту і 99 % праці – і професіонал готовий. А ще необхідні почуття самоповаги, амбіційність, самокритичність, а найголовніше – любов до мистецтва.
– Ви – корінний бендерчанин. Чи впливає навколишнє середовище на творчість?
– А як може бути інакше? Адже це південь. Тому я й не перестаю стверджувати: в кожній роботі має бути «сонечко» – життєрадісне й життєствердне. Придністровські мотиви, мабуть, є головними в моїй творчості. У своїх роботах намагаюся показати неповторну красу нашої землі: грона винограду, квітучі сади, різнобарв’я полів, келих вина, винні бочки в підвалах, гарбузи. Важливо показати світові наш край – багатий, гостинний, багатонаціональний.
Редакція газети «Гомін» вітає Валентина Миколайовича з днем народження і бажає йому здоров’я, наснаги, художніх відкриттів, гармонії з собою і навколишнім світом.
Ігор ШЕВЧЕНКО.