Історію кохання Петра і Февронії знають майже всі. Звела їх доля у 1205 році, коли Петро (другий син Муромського князя Юрія Володимировича) важко занедужав, а його майбутня дружина (селянська дівчина з російської глибинки) врятувала чоловіка не лише чарівним зіллям, але й своїм безмежним коханням. За любов до простолюдинки Петру загрожувало вигнання з рідного князівства. Парубка не злякав такий розвиток подій, і, заради любові, він відрікся від майбутнього престолу. Жителі Володимирського князівства, звідки приїхав Петро, збунтувалися, вимагаючи повернути спадкоємця. Петро подякував людям за їхню чуйність, розуміння і повернувся до рідного дому вже з дружиною. Так Петро і Февронія прожили в любові, вірності та злагоді до глибокої старості й померли в один день –
8 липня 1228 року. З тих пір їхня історія стала уособленням сім’ї та справжньої вірної любові. А у 1547 році подружню пару зарахували до лику святих.
Свято має постійну дату – 8 липня. Чимало води спливло від тих далеких днів, а все ж історія знає не так багато зворушливих життєвих історій про любов, таких, щоб запали в душу на віки. Хіба що подружжя Володимира та Валентини Никифоренко в селі Суклея, одне з тих небагатьох у нашому краї, що продовжить цей перелік.
Володимира Кириловича добре знають у нашій столиці, як громадського діяча, небайдужу людину, що прийде на допомогу у годину скрути, не відмовляє у підтримці ветеранам і береться їх опікувати. Довгий час він був головою Громадської ради Тираспольської держадміністрації за рекомендацією трудового колективу заводу «КВИНТ» і «Лайонс-клубу» м. Тирасполя.
Ми не могли пройти повз таку особистість напередодні Дня любові, сім’ї та вірності, знаючи, що подружжя крокує пліч-о-пліч майже півстоліття.
Вперше життєві шляхи наших героїв перетнулися у шкільному дитинстві, коли вони навчалися у п’ятому класі СШ № 4 м. Бендери. Володимирові легко давалися точні науки, тому він охоче зголосився допомогти дівчинці Валі справлятися з домашніми завданнями. Вже в старших класах хлопець відчув, що ніколи не відпустить від себе добру, скромну і чарівну дівчину. Її ж самолюбство тішила така пильна увага з боку розумного і талановитого ровесника. На тих, спочатку дитячих, а потім юнацьких захопленнях зростало велике кохання. Тому й домовились, що поберуться, коли подорослішають.
Здобувати вищу освіту Володимир поїхав до Кишинівського політехнічного інституту, а Валентина стала ученицею Бендерського технікуму легкої промисловості. Це було перше випробування розлукою, яке випало на їхню долю. Чоловік розповідає, що майже кожного вихідного дня дизелем або автобусом поспішав до нареченої, не міг довго бути без неї. Валя на той час вже працювала на шовковому комбінаті в Бендерах. У квітні 1972 року вони одружилися, а через рік, з дипломом інженера, Володимир прибув за направленням до спеціального конструкторського бюро точного лиття заводу ливарних машин ім. Кірова в Тирасполі. Незабаром молодому спеціалістові виділили двокімнатну квартиру, і дружина з сином-первістком переїхала до Тирасполя.
Всього в родині двоє синів – Андрій і Микола, які пішли по стопах батька – стали справжніми «технарями» і співзасновниками спеціалізованого центру «Колесо», що надає послуги з ремонту та обслуговування автомобілів.
Як, якими зусиллями подружжя зуміло зберегти свої почуття, не збайдужіти-звикнути одне до одного? Адже їхньому спільному життєпису пішов сорок сьомий рік!
Володимир Кирилович поділився своїми роздумами. Він був сьомою дитиною в родині своїх батьків, до нього ще росло шість дочок. Всі вони відчували однакову увагу, кожному вистачало ласки та любові. Привчали їх і до праці.
Його сестри вміли все, що належить робити жінкам. А головне – вони знали про існування сімейних цінностей на прикладі своїх батьків, бо саме батьки привчили, що сім’я – це символ тепла, затишку і любові, тому треба берегти відносини між усіма членами родини, адже все на світі тримається на любові. Без неї не народиться дитя, без неї не спекти смачного хліба, без неї нема життя взагалі.
Наш герой розповів, що Валентина завжди досить терпляче ставилася до його діяльності. Ще в молоді роки, працюючи на заводі ім. Кірова, він був обраний секретарем партійної організації цього великого підприємства. Відповідальна робота забирала увесь вільний час, на сім’ю його залишалося дуже мало. З 1986 до 1988 за направленням ЦК компартії Молдавії Володимир навчався у Київській вищій партійній школі (ВПШ). Знову розлука на два роки. Нудьгуючи за коханим чоловіком, жінка з синами не раз приїздила до Києва, де могла побути поряд, благо, житло для таких випадків надавали. Там і обідами годувала, і турботою огортала.
Після ВПШ Володимир Кирилович перебував на посаді завідувача промислово-транспортного відділу Тираспольського міського комітету партії аж до часу, коли компартію було скасовано. Тоді й відчув на собі, що то бути безробітним. У ті важкі часи дружина не дорікала шматком хліба, хоча їй доводилося самій тягти на своїх плечах усю сім’ю.
З дев’яностих чоловік знайшов себе у підприємницькій діяльності. Так і продовжує працювати, тепер разом з дітьми, хоча передав у спадок синам не тільки бізнес, а й тепло та щедрість душі. Вільний від громадської діяльності час він віддає плаванню, скандинавській ходьбі, читанню художньої літератури, якої його домашня бібліотека нараховує сотні томів.
Дружина Валентина завжди поралася по господарству сама, а вийшовши на пенсію, повністю присвятила себе родині: доглядає чотирьох онуків, чимало часу присвячує розарію, розведенню квітів біля домівки, взялася доглядати за пам’ятником, встановленим на честь воїнів – учасників Яссько-Кишинівської операції на березі Дністра, на околиці села Суклеї. Вона встигає всюди, її серця вистачає на всіх.
У великій родині Никифоренків зберігаються тисячі сімейних фотографій, складено родинні генеалогічні дерева і передаються з роду в рід усталені традиції, без яких не обходиться жодна сімейна подія.
На їхньому шляху було багато перешкод, бар’єрів, глибоких ярів, бурхливих річок і непрохідних джунглів. Але вони з успіхом подолали всі перепони, бо вперед, назустріч долі, їх вели надійні провідники – кохання, повага і взаєморозуміння
Ірина МАСЛОВА.