Популярність Дня сім’ї, любові та вірності останнім часом не поступається святам, які є для нас традиційними. Адже кохання – це енергія, яка рухає життям. Кохання – це основа світу, основа життя.
Діти, підлітки і молодь знайомляться з коханням на прикладі своїх батьків, від яких і отримують велику й дивну його частку. З самого дитинства про кохання наші діти дізнаються з казочок, потім з романів. Головне, щоб у період становлення особистості перед ними був приклад отого світлого й чистого кохання, яке окриляє людину і надихає на гарні вчинки.
Найчастіше, говорячи про кохання, ми наводимо приклади з літератури. Проте сюжети для своїх романів письменники брали і беруть з життя. І ми часто не помічаємо у нашому житті того, що могло б стати основою для захопливого й зворушливого роману про кохання. Тому старшокласники Рибницької гімназії № 1 в рамках святкування Дня сім’ї, любові та вірності дістали завдання поспілкуватися зі своєю родиною і написати свій сімейний роман під назвою «Історія одного кохання». Ось кілька звичайних історій зі звичайного життя.
Ірина, 10 клас. Ганна познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком на роботі. Це було так чарівно, немов у якомусь фільмі, проте це було насправді.
Едик ніколи раніше не закохувався, та, побачивши Ганну, втратив голову. Про почуття, які спалахнули, він поспішив розповісти Ганні. На жаль, дівчина не змогла відповісти йому взаємністю, оскільки кохала іншого. Та хлопець не здавався. Він буквально кричав про своє кохання навсібіч, показував дівчині, що не може жити без неї, говорив їй, що все одно свого доб’ється, і вона його покохає.
Навіть сама не помітила як, але Ганна невдовзі зрозуміла, що чекає на того божевільного парубка, який вабить її до себе. Так, вона його покохала. І почалася в них своя історія. Закохані світилися від щастя, насолоджувалися кожним прекрасним і щасливим моментом. Ганна та Едик стали взірцем справжньої щирої любові.
Вони разом і зараз. Це міцна у своїх почуттях пара, і ніхто з них не може уявити себе з іншим, вони живуть одне для одного і для мене, своєї доньки. І я впевнена, що ніщо не зможе розлучити їх.
Олеся, 10 клас. Мій тато – дуже працьовита, успішна людина. До розпаду СРСР у нього був свій бізнес, який активно розвивався, так що батькові довелося шукати бухгалтера, який допомагав би виконувати поставлені завдання. І на цю посаду прийшла моя мама, не менш працьовита й чесна жінка.
Як розказує батько, вона одразу чимось його зачепила. Можливо, очима, а може, це усмішка його підкорила. Мама ж не відразу помітила батька, та він робив усе, щоб вона звернула на нього увагу.
І в одну прекрасну мить так сталося. Незважаючи на досить велику різницю у віці, на нескінченні повчання друзів і батьків моєї мами, вона відповіла йому взаємністю. І ніколи про це не шкодувала. Звичайна жінка прийшла влаштуватися на роботу і знайшла своє щастя. Зараз вона почувається найщасливішою. І про сім’ю я можу сказати, як про дуже щасливу.
Мої батьки разом уже 24 роки. Тільки-от живуть вони зараз у Москві, оскільки змушені були шукати роботу, а тут влаштуватися не можуть. Усі ті труднощі, які перетинали їм шлях, вони долали разом, ніколи не випускали руки одне одного. Я спостерігала кілька моментів, як батько допомагав матусі й підтримував її, коли у неї були проблеми. Я ніколи не чула поганого слова на її адресу, не чула докорів. У цьому й полягає спокій та добробут моєї родини. Я пишаюся своїми батьками і дуже їх кохаю.
Аміна, 11 клас. Незвичайних історій у моєму житті не було, та я знаю одну, яка цілком пояснює любов.
Це сталося понад п’ятдесят років тому. Молоді люди були закохані, однак їх розлучили обставини: дівчина поїхала вчитися і працювати до Одеси, а хлопець залишився в рідному селі. Він був сільським музикою і вчителем у школі. Дівчина мріяла про гарне і велике майбуття: вона працювала кухарем на кораблі й побувала у багатьох країнах. Тетяна чекала свого коханого, коли він усе покине і приїде до неї, однак своїх батьків він залишити не міг. Тоді дівчина вирішила розпрощатися зі своєю мрією і повернулася в село, бо без Миколи їй життя не було. Невдовзі вони одружилися.
Микола учителював і заробляв ще й на весіллях у своєму селі та сусідніх. І де б він не був, завжди поспішав до своєї милої Тетяни, яку носив на руках усе життя. І жінка ніколи не пожалкувала, що проміняла, можливо, більш яскраве життя у приморському місті на сільське. Адже з коханим чоловіком, дітьми та онуками вона щаслива. Хіба це не справжнє кохання?
Прочитавши ці твори чистих юних душ, кожен зробить висновок, що кохання – це іспит, який ми складаємо перед нашими дітьми. А вже вони виставляють нам оцінки своїм життям, навчившись від нас, якими мають бути стосунки між чоловіком та жінкою. І якщо комусь потрібно щось змінити у своєму житті, щоб оцінка була вищою, можете скористатися наступною порадою вірменців.
У Вірменії відзначають особливе свято закоханих – Трндез, яке вже впродовж століть залишається однією з найпопулярніших місцевих традицій. Цього дня закохані стрибають через багаття, вважаючи, що тільки так можна по-справжньому загартувати свої почуття і стати щасливим. Щодо виникнення цього звичаю вірменці розповідають різні легенди. Згідно з однією, «винуватцями» були лісові духи: вони стрибали через багаття, аби розпалити свої почуття. Ще до нашої ери тут панував звичай: молодята, які щойно побралися, мусили обов’язково здійснити такий ритуал. Старшим подружжям, коли їхні почуття холонуть або ж між ними постійно виникають сварки, теж можна якийсь раз стрибнути через вогонь.
Кохайте та будьте коханими! Бережіть свої почуття! І не чекайте 8 липня, щоб сказати: «Я тебе кохаю». Нехай ваші діти чують це щодня, а романтична сімейна історія одного кохання буде нескінченно щасливою.
Максим ГАЛЬЧУК.