Тихий осінній вечір початку листопада. У родині Войнових – гості. Вони прийшли привітати Марію Йосипівну та Василя Тимофійовича із днем народження сина Віталика. Принесли подарунок для іменинника і гостинці донькам – Людочці та Тетянці. Старшій уже 5 років, і вона старанно допомагає матері. Молодша ж зосереджено розгортає паперовий пакетик із частуванням. У старенькій хаті на околиці селища Березине, що на Одещині, незабаром почала лунати пісня:
Чорнобривців насіяла мати
У моїм світанковім краю
Та й навчила веснянки співати
Про квітучу надію свою…
Особливо гарно звучить голос господарки – чистий, високий, сильний. Йде 1952 рік. Час тяжкий, але щасливий: минуло вже кілька років після війни, можна жити спокійно і виховувати дітей. Жоден із присутніх і гадки не мав про те, що немовля в колисці у майбутньому стане музикантом, головним військовим диригентом нашої республіки.
На сьогодні полковник Віталій Васильович Войнов – начальник військово-оркестрового відділу, головний диригент оркестру Головного штабу Збройних сил ПМР. Його колектив – прикраса будь-якого культурного заходу міського або республіканського рівня. Найскладніше видовищне дійство – військовий парад, де багато в чому саме від диригента військового оркестру залежить злагодженість і організованість урочистостей.
Вперше духовий оркестр Віталій побачив в один з найсумніших днів свого дитинства – на похороні свого батька, шанованої у селищі людини. Скільки добротних дерев’яних меблів він змайстрував! На похованні Василя Тимофійовича грав дитячий оркестр, зібраний при сільській школі. Незабаром Віталій став учнем диригента Василя Сидоренка. Худенькому маленькому п’ятикласникові він довірив великий барабан: сильніші старші хлопчаки несли важкий інструмент, а Віталик йшов поруч і грав. Другий диригент оркестру – великий барабан – буде добре чути всьому оркестру, і саме від нього залежатиме злагодженість гри юних музикантів.
«У школі ми організували невеликий ансамбль і вже виступали на концертах, – згадує Віталій Васильович. – Пишалися цим страшно! Нам подобалося, коли директор викликав нас і оголошував, де ми завтра будемо грати. Раніше музиканти були першими людьми на селі».
До Одеського музичного училища Віталій вступив після закінчення школи як трубач. На той час він зблизився з музикантами артилерійської військової частини, яка була розташована поблизу Березиного. Саме вони склали й допомогли вивчити складну музичну програму. А в училищі викладачі запропонували Войнову займатися по класу флейти. І він почав з нуля освоювати новий музичний інструмент.
Мати була незадоволена синовим вибором. Нехай би вивчився на викладача фізкультури. Адже він непогано грав у баскетбол, волейбол, гандбол. Як можна так безтурботно ставитися до свого життя?! Марія Йосипівна також бачила єдиного сина військовою людиною, офіцером-артилеристом. А він хоче стати музикантом! Якось вона побачила виступ студентського оркестру училища по обласному телебаченню – і змирилася з професією сина.
А Віталій весь час і сили віддавав музиці: репетирував на флейті по сім-вісім годин на день. Потрібно було стати гарним музикантом, щоб не підводити товаришів по оркестру. Пізніше багато його однокурсників по Одеському училищу зробили вагомий внесок у розвиток музичного мистецтва армії. Зокрема, військовий диригент Іван Соколовський викладав на військово-диригентському факультеті при Московській державній консерваторії імені Петра Чайковського. Микола Берлі довгі роки присвятив музичній діяльності в оркестрі штабу Одеського військового округу. Майор запасу Олександр Чикін, заслужений артист Російської Федерації, понад 20 років беззмінно керує військовим оркестром космодрому Плесецьк.
Одеське музичне училище Віталій Войнов закінчив заочно: він був призваний до Радянської Армії, як тоді говорили, на строкову службу. Йшов 1971 рік. З Одеси новобранців доставили на пересильний пункт до Тирасполя. І тут у його долі відіграв свою роль випадок. Молодий солдат запитав призовників: «Музиканти є?» Войнов зіграв військовому диригенту Володимирові Васильєву кілька тактів із концерту для скрипки з оркестром ре-мажор Моцарта. Цього виявилося достатньо, щоб зарахувати молодого флейтиста до дивізійного військового оркестру. І життя потекло новим руслом.
На той час до Одеського військового округу входила вся Молдавія і велика частина України: Одеська, Миколаївська, Херсонська області, Крим. Флейтист рядовий Войнов у складі військового оркестру брав участь у численних міських та республіканських концертах. У пам’яті Віталія Васильовича залишилися нічні тренування до парадів у Кишиневі – столиці Радянської Молдавії – і Одесі, місті, де розташовувався штаб військового округу. Йому, одному з кращих музикантів, командирові відділення, було доручено підготувати роту барабанщиків і флейтистів-пікколістів (музикантів, які грають на найвищій за звучанням маленькій флейті-пікколо), вихованців Кишинівського суворовського училища, до військового параду в Кишиневі. Фактично вони відкривали урочистості: попереду парадного підрозділу з тамбурмажором крокував Віталій Войнов, а за ним гордо марширували суворовці, задаючи темп і ритм всьому параду.
Радянські часи подарували майбутньому диригенту Віталієві Войнову можливість побувати на престижних музичних фестивалях і конкурсах. 1990 року по лінії Міністерства культури МРСР у складі духового оркестру від Тираспольського електроапаратного заводу Віталій Васильович їде до Фінляндії. Того ж року музикант бере участь у фестивалі духових оркестрів у Таллінні (Естонія). У середині 90-их, під час служби у Групі радянських військ у Німеччині, він дістав пропозицію увійти до складу ансамблю пісні й танцю Російської армії імені О. В. Александрова, однак за сімейними обставинами відмовився і повернувся до Тирасполя.
У ці роки він уже не звичайний оркестрант, а старшина оркестру 59-ї гвардійської дивізії – права рука диригента, перший його заступник. Старшина відповідає за підтримання дисципліни і внутрішнього порядку, керує навчанням та всім майном підрозділу, зокрема музичними інструментами, нотною літературою. Він відповідає за все, що відбувається в оркестрі, коли відсутній начальник, диригує оркестром на репетиціях і під час виконання стройового репертуару в повсякденному житті.
Службу в 14-ій загальновійськовій армії Віталій Войнов закінчив у 1997 році. І раптом дістав запрошення обійняти посаду старшини оркестру Головного штабу Збройних сил ПМР, а через кілька років став його диригентом. Кларнетист Микола Лунник, один з найстарших оркестрантів, згадуючи той час, відзначає: «Життя в оркестрі змінилося. Войнов добирав красиві й нескладні твори, які подобалися нам і військовослужбовцям у частинах. І ми грали для душі й від душі, часто розучували нові партитури. В оркестр він запрошував музикантів-професіоналів».
Дотепер Віталій Васильович формує особовий склад оркестру з кращих музикантів Придністров’я. Крім цього, розвиваються ще чотири військові оркестри в різних гарнізонах. Їм полковник Войнов як начальник військово-оркестрового відділу надає всю потрібну допомогу.
Цього року виповнюється 20 років, як Віталій Васильович прийшов до оркестру Головного штабу Збройних сил ПМР. Під його керівництвом оркестр дуже змінився: введено інструменти, які не властиві військовому оркестру, зокрема скрипки, контрабас, цимбали, саксофон, акордеон. Це дозволяє оркестрантам грати не тільки військово-стройовий репертуар, а і класичну, естрадну, джазову, народну музику. Жоден концерт на сьогодні не проходить без української музики. Артисти із задоволенням виконують твори українських композиторів та народні пісні, а українці й шанувальники української культури в будь-якому куточку Придністров’я радо приймають військових музикантів.
«Я люблю українську музику, українські пісні за їхню мелодійність, гармонійність, – тепло посміхаючись, каже Віталій Васильович. – Кожна пісня – це, передусім, чарівна мелодія і вірші з глибоким змістом. Коли їх виконуєш, часом дух захоплює. І не тільки українці люблять ці пісні. Тому ми завжди включаємо в концертні програми українську музику на радість нашим слухачам».
Наступного року оркестру Головного штабу Збройних сил ПМР виповниться 25 років. За чверть століття музикантів гаряче полюбили в усьому Придністров’ї і далеко за його межами. Блискуче оркестр показав себе на міжнародному фестивалі військових оркестрів «Виват, Санкт-Петербург!» Дещо пізніше, 2011 року, – на фестивалях оркестрів у Ярославлі та Харкові. Нині оркестр має звання «Заслужений художній колектив Придністровської Молдавської Республіки», а його головний військовий диригент – «Народний артист».
На жаль, незважаючи на чисельні пропозиції, від гастролей по Україні доводиться відмовлятися зі зрозумілих причин. Однак творчі, дружні зв’язки Віталій Васильович підтримує. Друзі-музиканти передають в оркестр партитури найкращих творів, аранжування відомих і улюблених публікою українських пісень, які він включає в репертуар колективу.
…Я розлуки і зустрічі знаю,
Бачив я у чужій стороні
Чорнобривці із рідного краю,
Що насіяла ти навесні.
Як на ті чорнобривці погляну,
Бачу матір стареньку,
Бачу руки твої, моя мамо,
Твою ласку я чую, рідненька.
4 листопада Віталію Васильовичу Войнову виповнюється 65 років. Велика частина його творчого життя пройшла не в Україні. Нині він сповнений грандіозних творчих планів, в яких значну частину займає рідна українська культура. Чарівну українську пісню наш герой обережно несе життям у своєму серці.
Тетяна ЧЕТВЕРГІНА, Юлія КОДАН.