Як у будь-якій державі, в Придністровській Молдавській Республіці тривають дискусії про шляхи подальшого розвитку нашої країни. Так і повинно бути. Неправильно було б не розмірковувати на цю тему. Адже майбутнє Придністров’я – це майбутнє не тільки нинішніх, а й наступних поколінь.
Специфіка ПМР полягає в тому, що наша держава постійно перебуває під зовнішнім тиском, а зі своїм союзником – Росією – спільного кордону не має. З 1990 року цей тиск компенсується внутрішньою єдністю придністровського народу. Це не означає, що в країні панує показна однодумність. Навпаки, у нас безліч різних точок зору, а вибори та референдуми в Придністров’ї демократичні й вільні.
Досить сказати, що необрані президенти нашої країни спокійно здавали владу тим, кого народ наділяв своєю довірою. При цьому в нас не було ніяких «майданів» або відмов від всенародних виборів керівників держави. Єдність придністровців полягає в тому, що наш народ – це колективний державник. Відхиляючи через вільне голосування тих чи інших політиків, придністровці не дозволяють нікому розхитати саму державу, не дають посіяти у нас хаос і анархію.
Щоб зберегти цю монолітність, внутрішню єдність, держава не має права дати привід для розколу суспільства. Ось чому з 1990 року в ПМР ми взяли рішучий курс на розбудову та зміцнення соціальної держави, у якій поєднувалася ринкова економіка з соціальним захистом громадян. Звичайно, ми жили скромно, згідно з доходами, траплялися помилки й неправильні рішення, але в цілому цей курс витримувався. Якщо підвищувалися пенсії та заробітні плати, нехай ненабагато, але для всіх! Якщо такої можливості не було, то знову-таки в рівному становищі залишалися всі. Люди це бачили й розуміли.
Але час хутко минає, як бути далі? Впевнений, Придністровська Молдавська Республіка повинна залишатися соціальною державою, як це, до речі, неодноразово підкреслює Президент нашої країни. У нас теж є деякі чиновники, які начиталися західних книжок і бажають проводити «реформи» за рахунок соціальної сфери. Вони розмірковують про різного роду «оптимізацію» та «скорочення», посилаються на «закордонний досвід», але, не пройшовши необхідну школу життя, часто не розуміють, що за такими, з дозволу сказати, «перетвореннями» стоять долі людей, шкіл, лікарень. І, головне, такий підхід якраз і підриває єдність народу Придністров’я.
Як мінімум, спірним є підхід, який пропонує дозволяти керівникам установ на свій розсуд підвищувати зарплати окремим працівникам. Уявімо собі, що в одній школі один працівник отримуватиме зарплату утричі більшу, ніж інший. Мало того, що це посіє розбрат і гризню в колективі, до того ж відкриє шлях до корупції та кумівства, коли «своїм» і угодним даватимуть довгий рубель, а «чужим» і неугодним – короткий…
У бюджетній сфері необхідно проводити єдину державну політику! Вона повинна націлювати людей на роботу для поліпшення становища всіх працівників, а не розколювати суспільство – що в масштабі всієї держави, що в окремих колективах.
У Придністров’ї ліберальні концепції західного зразка смертельно небезпечні для держави. У нас, з огляду на обставини, що склалися, зберігається багато в чому мобілізаційний характер і економіки, і всього суспільства. У нас не дрімотна Голландія і не нейтральна Швейцарія, яку не чіпають вже 200 років. Ми постійно перебуваємо під ударом, під тиском. Поки ситуація навколо нас не зміниться на краще, ми залежатимемо і від збереження внутрішньої єдності, і від всебічної допомоги зовнішніх союзників. Тому експерименти за рахунок соціальної сфери в дусі «гарвардських хлопчиків» та іншої гайдаровщини у нас неприпустимі. Так можна втратити чи, щонайменше, кардинально ослабити країну. А наші зовнішні «доброзичливці» тільки й чекають від нас подібних «реформ».
Чиновники, які, будучи державними службовцями, заявляють, що вони, мовляв, «просто економісти», а не політики, лукавлять або справді не розуміють елементарних речей. У нас кожен високопоставлений керівник однозначно є політиком, тому що від його дій, тією чи іншою мірою, залежить стабільність у республіці. Розколу в суспільстві ми всі – від керівників до пересічних громадян – допустити не можемо.
Отже, справедливість повинна бути єдиною для всіх. Іншого не дано!
Депутат Верховної Ради ПМР Андрій САФОНОВ.