Шкільні роки… Які спогади з’являються у мене, коли я чую ці слова? Вони справді чудові… Чим вони мені запам’яталися?
Пам’ятаю свій перший шкільний день – перше вересня, перший клас. Я тоді прийшла до школи з мамою й татом. Лінійка розпочалася о 8:30, було урочисто і святково. Всі ми, першокласники, стояли з величезними букетами квітів. А після урочистої лінійки я, маленька, сіла за парту в перший раз. Всі вітали нас, а батьки крадькома пускали сльозу, адже ми виросли. І нехай нам було лише 7 років, але це був перший клас і перша сходинка на шляху в доросле життя.
Назавжди відклався в пам’яті момент нашого посвячення в ліцеїсти. Тоді ми були у 8 класі й давали урочисту клятву та обіцянку бути завжди у всьому першими й гордо нести звання ліцеїста. Згадується участь у культурному житті школи. А взагалі у нас не школа, а український ліцей-комплекс. І він відрізняється тим, що кожен клас має певний профіль: філологічний, фізико-математичний, хіміко-біологічний.
У нашому ліцеї було багато заходів. Де ми тільки не побували: в Кам’янці й Рибниці, Григоріополі та в Дубоссарах, у Дністровську і Бендерах. Щорічно в ліцеї проводилися українські вечорниці, їх ми любили найбільше. Зміст їх полягав у тому, щоб показати якомога більше українських обрядів і традицій та ознайомити з ними ліцеїстів і гостей ліцею. Підготовка до вечорниць була завзятою: щоденні репетиції, постановка танців та розучування нових пісень.
Педагогічний колектив нашого ліцею теж не можна не згадати. Такого згуртованого і творчого я не бачила в жодному навчальному закладі. Кожен намагався донести свій предмет і зацікавити нас. Скільки дослідів було проведено на уроках хімії, скільки лабораторних робіт було зроблено на біології, скільки творів написано на уроках української мови та літератури!
Навчаючись у ліцеї, я любила всі шкільні предмети, а до вчителів ставилася з цікавістю та любов’ю. Але мій найулюбленіший учитель – це Тамара Василівна Хілько, учитель англійської мови. З таким хвилюванням я ловила кожне її слово, боячись проґавити щось дуже важливе… Я ніколи не забуду, як вперше спостерігала за її приємною манерою розповідати про великих англійських письменників. Вона говорила повільно і мелодійно, розставляючи правильні паузи, ніби даючи час обміркувати те, про що розказала.
Тамара Василівна немов бачила нас наскрізь, читала по очах наш внутрішній світ. Вона завжди знаходила підхід до кожного з нас і не судила за наші провини, давала нам шанс виправитися, вказуючи на можливі причини неслухняності та шляхи вирішення ситуації. При цьому обов’язково цитувала слова будь-якого англійського письменника чи літературного критика. А як чудово вона читає вголос вірші: все йде від душі та завзяттям і любов’ю до свого предмета. За всі свої успіхи, за отримані знання я поспішаю віддячити їй: «Спасибі, що Ви є у моєму житті!»
Після закінчення українського ліцею-комплексу минуло вже два роки, а я досі приходжу сюди на останній дзвінок і з теплотою згадую свого класного керівника Тетяну Андріївну Гілаш і роки, проведені в цих стінах. Як складеться життя кожного з нас далі? По-різному, звичайно. Але сподіваюся, що кожен із моїх однокласників буде згадувати «шкільні роки чудові».
Марія БОНДАРЕНКО, випускниця РУТЛ-К.