У Тирасполі закінчилися міжнародні спортивні збори за участю юних ізраїльських боксерів.
У липні до Тирасполя на тренувальні двотижневі збори завітала ізраїльська команда на чолі із генеральним директором Федерації боксу Ізраїлю, тренером Яковом Волохом. Минулого року боксери вперше приїздили до Придністров’я і були приємно вражені сприятливими умовами та гостинністю сторони, що приймає – МОЗ ДО «ТСДЮШОР боротьби і боксу». Саме тому цього літа ізраїльська команда вже точно знала, де буде тренуватися. Яків Волох, задоволений результатами зборів, погодився дати інтерв’ю нашій газеті. Він упевнено володіє російською мовою, тому спілкування відбувалося без посередників-перекладачів.
– Якове Давидовичу, Ви – наш земляк. А де саме народилися, і як сталося, що опинилися в Ізраїлі?
Я. В.: Я народився в Україні у 1983 році. Рідне місто – Чернівці. Коли мені виповнилося 7 років, батьки переїхали до своєї історичної батьківщини.
– Ви живете в Ізраїлі вже 28 років, але дуже добре розмовляєте російською мовою, навіть без акценту. В чому ваш «секрет»?
Я. В.: Ніякого секрету немає. Справа в тому, що батьки завжди зі мною вдома спілкувалися російською мовою, тому я її не забув. Завдяки цьому перекладач нам не потрібен. До речі, двоє моїх вихованців також добре розуміють російську мову і вільно спілкувалися під час зборів зі своїми ровесниками.
– Хто надихнув Вас на заняття боксом?
Я. В.: Мій вже покійний батько, Давид Ізраїлевич. Він був пристрасним фанатом боксу. Батько ніколи не займався цим видом спорту, але дуже хотів, щоб його син зміг прилучитися до нього, що свого часу йому не вдалося.
– Коли Ви прийшли на ринг? Які стосунки у Вас із колишніми тренерами?
Я. В.: До боксу я прийшов у 12 років, коли вже знав, чого хочу досягти. Тому це був мій свідомий вибір. Тренувався спочатку в клубі «Апоель», пізніше – у клубі «Макабія» (місто Азарія). Перший тренер дав ази боксу, і я йому за це вдячний. З другим тренером у мене склалися дуже теплі та дружні стосунки. Він, до речі, також приїхав із Чернівців.
– Коли і чому Ви вирішили перейти на тренерську діяльність?
Я. В.: Коли мені виповнилося 23 роки, то зрозумів, що бокс – це моє покликання. Батько та тренер також говорили про те, що треба продовжити заняття цим видом спорту, але вже в ролі наставника. Завдяки їхній підтримці, я і став тим, ким зараз є. Закінчив курси, здобув можливість вести заняття, вдосконалювати свої вміння як тренер. Але це – робота для душі. Гроші за це не отримую. В Ізраїлі кожний громадянин повинен бути корисним, виконувати якусь роботу безкоштовно. Так що це – мій внесок у розвиток суспільства. Заробітну платню отримую за виконання обов’язків генерального директора Федерації боксу Ізраїлю.
– Можете згадати зараз найяскравіший бій когось із своїх вихованців?
Я. В.: Так, зробити це неважко. Найбільше запам’ятався як мені, так і суперникам на XIV Чемпіонаті Європи серед школярів, який проходив у Загребі (Хорватія) в липні 2016 року, бій Даніеля Ільюшонка. Це була справжня битва, в якій мій вихованець виборов перемогу і посів III місце. Там він відчув свої сили й розкрився, як боєць, найбільше.
– Кого важче тренувати – дівчат чи хлопців?
Я. В.: Тренувати не важко ні тих, ні інших. Але з дівчатами трохи простіше. Вони від природи мають більш поступливий характер, швидше сприймають слова наставника. А ще дівчата – більш цілеспрямовані. Як Ви могли побачити, я привіз цього разу і спортсменку. За ці збори вона помітно «підросла»: стала більш впевненою у своїх силах, тому можу сказати, що ця поїздка пішла їй на користь.
– Коли, як Ви вважаєте, краще всього віддавати дитину на бокс?
Я. В.: У Радянському Союзі раніше до секції боксу записували тільки тих, хто досяг 12-річного віку. Зараз же діти в 13 років вже виступають на чемпіонатах Європи. Очевидно, доцільніше буде починати тренуватися з 10-річного віку. Головне, щоб дитина не «перегоріла».
– Завдяки кому Ви опинилися в Тирасполі?
Я. В.: На міжнародних чемпіонатах я познайомився та потоваришував із В’ячеславом Улітко, який є заслуженим тренером ПМР. У нас із ним виникла минулого року ідея провести чергові тренувальні збори в Тирасполі. Моя команда приїхала у червні, потім – восени. Це вже наша третя подорож до Тирасполя. Сподіваємося, що не остання.
– Я так розумію, що тренування на таких спортивних зборах повинні бути більш насиченими, ніж звичайно, так?
Я. В.: Так, для цього ж збори й організовуються. Мої спортсмени тренуються тричі на день: вранці проводимо обов‘язкову зарядку, об одинадцятій – тренування на базі «ТСДЮШОР боротьби та боксу», о шостій вечора зустрічаємося на тому ж самому місці. Такі інтенсивні тренування потрібні для того, щоб боксери були готові до майбутніх змагань.
– Ви не перший раз у Тирасполі. Що Вам тут сподобалося найбільше?
Я. В.: Так, мені, як і боксерам, сподобалися ще минулого разу доброзичлива атмосфера, гарні умови для тренувань, сприятливий клімат, смачна та недорога їжа. Коли цього року вибирали, де проходитимуть міжнародні збори, довго не думав. Тільки Тирасполь.
– А чи приїхали разом із Вами ті діти, які тренувалися в нас минулого року?
Я. В.: Так, це Даніель Ільюшонок та Валід абу-Тага, призер Чемпіонату Європи у Вільчі. Вони вже тут почуваються досить вільно.
– Чим відрізняється місцева їжа від тієї, що Ви та діти звикли їсти вдома, в Ізраїлі?
Я. В.: Я місцеву кухню добре знаю, тому що вдома готуємо багато з того, що їсте й ви. Подобаються вареники. Кашу не дуже люблю. Дітям, які приїхали на збори, подобаються місцеві фрукти. Часто заходили до ресторанчику «Ла плечинте», там із задоволенням замовляли вертути, вареники, салати, млинці з сиром. Для наших юних боксерів це було справжнє гастрономічне відкриття.
– Що побажаєте нашим спортсменам?
Я. В.: Хай їм посміхається удача! До зустрічі наступного літа!
Ольга БУРДУЖА.