У любителів фотозйомок, виявляється, теж є своє свято – Всесвітній день фотографії, який відзначають 19 серпня. Звичайно, це свято куди більш важливе для тих, хто вибрав фотографію родом своєї професійної діяльності. Уявити наш сучасний світ без фотографів практично неможливо. Тому важливість такого свята, як Всесвітній день фотографії, заперечувати не буде ніхто. І про цю подію ми вирішили вам розповісти.
ТРОХИ ІСТОРІЇ
Останнім часом фото стало наскільки популярним, що фотографуванням займаються практично всі. Любителів зробити гарне фото, або хоча б селфі – не злічити. Тому не дивно, що з’явився Всесвітній день фотографії. Його заснували у 2009 році за ініціативою австралійського фотографа Корске Ара. Фотографія, яка сьогодні міцно утвердилася практично у всіх сферах нашого життя, має давню історію. Ця дата для свята обрана зовсім не випадково. Адже саме 19 серпня 1839 року широкій громадськості був представлений метод отримання прототипу сучасної фотографії – дагеротипа. Цей винахід належить Луї Жаку Манде Дагера, у якого патент на таку перспективну інновацію викупив уряд Франції, він і проголосив його винахід «подарунком світові». Винахід Дагера став першим кроком на шляху до фотографії як загальнодоступної «технології». Процес отримання фотографій продовжував вдосконалюватися. У 1861 році Джеймс Максвелл зумів зробити кольорове фото, а винахід у 1981 році компанією «Sony» цифрової камери, дозволив робити цифрові фотографії й відмовитися від традиційної фотоплівки (хоча багато професійних фотографів у своїй роботі й тепер віддають перевагу саме їй).
ТРАДИЦІЇ СВЯТА
Звичайно, Всесвітній день фотографії (World Photography Day) – це прекрасний привід взяти в руки фотоапарат і зробити кілька гарних фото. У різних країнах у цей день показують майстер-класи від професійних фотографів, різні семінари та флешмоби.
ФОТОГРАФІЯ – ЯВИЩЕ УНІКАЛЬНЕ
На фотознімках можна зафіксувати події, що відбуваються, красиві місця, улюблені обличчя, цікаві моменти, які більше ніколи не повторяться. Сьогодні, коли процвітають цифрові технології, ми легко можемо самі робити фотографії, які потім змусять нас посміхнутися, посумувати або затамувати подих. І, звичайно ж, особливе місце фотографія займає в житті тих, хто обрав це заняття своєю професією, адже їхню роботу по праву можна назвати мистецтвом.
Нам пощастило поспілкуватися з Миколою Фечем, відомим журналістом і фотографом, членом Спілки фотохудожників Придністров’я.
– Фотографія – це Ваше захоплення з дитинства?
М. Ф.: Ні, фотографувати я почав досить пізно, вже після того, як відслужив в армії та закінчив інститут. На першу зарплату купив фотоапарат. Але, звичайно ж, я з дитинства спостерігав за своїм батьком. Це була людина, яка усім цікавилася та захоплювалася. Він, у тому числі, й фотографував, і навчав цього молодь. Не здогадувався я тоді, що сам буду цим займатися, але назавжди, на все життя я запам’ятав запах шкіряного чохла татового фотоапарата і зелене скельце видошукача. Для мене тоді це було чимось незрозумілим, недосяжним, справжнім чаклунством.
– У Вас вища освіта. Як вона згодилася Вам у житті?
М. Ф.: Я закінчив історичний факультет ПДУ, істориком, як бачите не став. Але освіта згодилася, й неабияк. Я маю на увазі те, що змінився мій світогляд і світовідчуття. Багато речей і подій я можу зрозуміти й пояснити. І все… А от зелене скельце, воно ніби переслідувало мене… Я нікуди від нього не подівся.
– Що любите знімати найбільше?
М. Ф.: Відповім так: люблю знімати природу. Але люди і є та сама природа. Фотографуючи природу, я завжди щось повідомляю людям і навпаки…
– Ви когось наслідуєте у своїй творчості фотографування?
М. Ф.: Упевнено кажу, що ні. Нікого не наслідую, мені цього не потрібно. Я живу у своєму власному вимірі. Однак я схиляюся перед справжніми метрами фотомистецтва, яким є, наприклад, Олександр Паламар, – очільник Спілки фотохудожників Придністров’я. Крім того, він є членом Спілок фотохудожників СРСР і Молдови, членом Спілки дизайнерів ПМР. Олександр – автор п’яти персональних виставок та півтора десятка книг і альбомів. Тож як не схилятися?
– А книжки Ви читаєте?
М. Ф.: Книжки читаю. Філософ XIX століття Володимир Соловйов мені зрозумілий. Люблю Тютчева і Фета, особливо мені близький Пастернак. У їхніх творах є якась таємничість буття, німий захват, море почуттів. Я їх розумію.
У Миколи Феча вже було дві персональні експозиції. У його роботах немає яскравих барв – тільки приглушені й спокійні тони, що само по собі надає знімкам загадковості. «Мої фотороботи – не пафосний портрет нашого краю, вони про інше…» – говорить талановитий журналіст і фотограф. – Багатьом не подобається зображення похмурого неба, а дарма… Там своя таїна, глибина. Напевно, людям властиво помилятися».
У бесіді з кореспондентом Микола поділився своїми творчими планами на майбутнє: «Готую чергову фотовиставку, тому що вважаю, що фотографія повинна бути надрукована і представлена на виставці в рамці. Виставка продовжить мої творчі шукання, щоб глядач мій і я теж переконалися, що, залишаючись незмінним, я всетаки змінююся».
Ірина СЕРГІЄНКО.