Рівно 25 років тому – 25 серпня 1991 року – Верховна Рада Придністровської Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки (ПМРСР) прийняла Декларацію про незалежність ПМРСР. Але приймалася вона аж ніяк не в «курортних» умовах. Її прийняттю передували важка суспільно-політична ситуація в СРСР і жорсткі контрзаходи Молдови.
Передісторія
21 серпня 1991 року Державний комітет з надзвичайного стану (ГКЧП) у Радянському Союзі був розпущений. «Надзвичайщина» провалилася, так і не реалізувавши своїх цілей. Вона лише активізувала і надихнула сили, які прагнули зруйнувати СРСР. Цього ж дня керівництво Придністров’я дізналося про підготовку силовими структурами Молдови операції «Невод» арешту придністровських депутатів, які активно виступають за самостійність ПМРСР.
У ніч з 22 на 23 серпня молдовські спецслужби заарештували багатьох депутатів Верховної та місцевих рад Придністров’я. Зокрема, були захоплені Гімн Пологов та Ілля Мільман у Бендерах, Володимир Боднар і Григорій Попов у Григоріополі, Олександр Порожан у Дубоссарах тощо.
Ось що згадує про той арешт Наталія Попова, дружина Григорія Попова, на той час депутата Григоріопольської райради: «До нас у квартиру увірвалися озброєні люди, які без пред’явлення будь-яких звинувачень, без пред’явлення будь-яких документів, як бандити, просто захопили нашу квартиру. Мій чоловік відразу ж дістав автоматом у лоб і ребра. Його відвезли в невідомому напрямку. Як потім ми дізналися – до Кишинева».
Кишинівське керівництво оголосило придністровських керівників і депутатів рад прихильниками ГКЧП, а заарештованих довгий час били в Кишиневі.
Багатьом представникам депутатського корпусу та придністровської влади вдалося уникнути захоплення лише тому, що вони були заздалегідь попереджені про це. Ураховуючи ситуацію, що склалася, всі депутати лівобережжя, які залишилися на волі, пішли в підпілля. На них було оголошене справжнє полювання. Сесії та різні наради почали відбуватися де завгодно, але тільки не в стінах Верховної Ради.
«Підвальна» сесія
23 серпня Верховна Рада ПМРСР прийняла заяву, в якій висловила протест Президентові Мірчі Снєгуру та іншим керівникам РСР Молдова з приводу протиправного арешту народних депутатів Придністров’я, вимагала негайного звільнення їх, а також невжиття таких дій до придністровців надалі. Такі ж звернення були направлені Президенту і Верховній Раді СРСР, президентам союзних республік.
На 25 серпня в терміновому порядку була призначена десята сесія Верховної Ради ПМРСР. «Ми їхали на цю сесію ввечері з Бендер, – згадує Ілля Мільман, вже випущений на той час на свободу. – Відверто кажучи, тривожний стан, тому що по дорозі могли зупинити. Ми приїхали на завод «Литмаш», і там, у підвалі цивільної оборони, відбулася та сесія Верховної Ради».
Так, 25 серпня 1991 року в Тирасполі, в підвальному приміщенні штабу цивільної оборони заводу імені Кірова, відбулася десята сесія Верховної Ради ПМРСР I скликання. Одним з основних питань порядку денного було прийняття Декларації про незалежність. Документ приймали вже вночі, в умовах конспірації. «За» проголосували одностайно. Прийняття Декларації про незалежність стало юридичним ствердженням нашої держави.
Документ недвозначно заявляв керівництву і націоналістичним силам Молдови: придністровський народ будуватиме свою незалежну державу. Історичною та історико-правовою основою державного самовизначення ПМРСР, – сказано в Декларації, – є оголошення Верховною Радою РСР Молдови незаконним створення 2 серпня 1940 року Молдавської РСР, створеної без урахування думки народу Молдавської Автономної РСР.
«Виходячи з того, що Молдова визнала неправомірність створення МРСР, а Придністров’я було пришите» до правого берега, саме за цим актом від 2 серпня 1940 року, – пояснює Микола Бабілунга, завідувач кафедри вітчизняної історії ПДУ ім. Т. Г. Шевченка, професор, – виходячи з міжнародних документів, Статуту ООН, Декларації про право народів на самовизначення, наша Верховна Рада проголосила незалежність ПМРСР».
Квінтесенція Декларації
Слово «квінтесенція» (у переносному значенні) означає – найголовніше, найважливіше, найістотніше. Дуже важливим у цій історії є те, що Декларацією оголошувалася незалежність від Молдови, при цьому офіційно Придністров’я залишалося у складі СРСР. Був ще один принциповий момент, про який не згадати не можна: цей історичний документ прийняли на два дні раніше, ніж Молдавська РСР оголосила про свій вихід із СРСР. Тільки 27 серпня – слідом за Росією, Україною і ПМРСР – Молдова оголошує про свою незалежність від СРСР. При цьому молдавські депутати оголошують, що закон про утворення Молдавської РСР втратив чинність. А це було головною юридичною підставою для перебування Придністров’я у складі Молдови.
Назвемо авторів цього доленосного документа (в алфавітному порядку): Олександр Большаков, Ганна Волкова, Валерій Чариєв і Василь Яковлєв. Декларація про незалежність визначила головні вектори розвитку внутрішньої й зовнішньої політики нашої республіки. З цього шляху ПМР не звертає вже понад чверть століття.
«Тоді повним ходом ішов процес розвалу СРСР, і нові держави, які тоді «оголошувалися» майже кожного дня, приймали свої Декларації про незалежність, – згадує перший голова Об’єднаної ради трудових колективів (ОСТК) Борис Штефан. – Але наш документ про незалежність продекларував, що тільки народ Придністров’я є джерелом влади й гарантом нашої незалежності. У ньому відображені й майбутні норми зовнішньої політики ПМР – договірні відносини на основі рівноправності, взаємоповаги й невтручання у внутрішні справи інших держав, дотримання загальновизнаних принципів і норм міжнародного права».
Золоті слова Іоанна Златоуста
Слідом за прийняттям Декларації про незалежність ПМРСР відразу ж настала реакція Кишинева. Президент Молдови Мірча Снєгур спробував натиснути на Москву, щоб та примусила придністровців взятися за розум. Він написав листа Михайлу Горбачову про те, що тираспольські сепаратисти перейшли останню межу і що вони мають підтримку Одеського військового округу. Лист було написано в дусі доносів 1937 року, і в ньому викладалася вимога про те, щоб армія припинила військову підтримку сепаратистів.
Усі ми знаємо знамениту репліку Горбачова у відповідь: «Мірча, у тебе будуть проблеми».
Історично прийняття Декларації про незалежність стало найважливішою перемогою придністровців у битві за освіту своєї республіки. Вже 1 грудня 1991 року відбувся перший референдум про незалежність Придністров’я. У голосуванні взяло участь 78 % виборців. «За» незалежність проголосувало 97,7 % учасників референдуму. Це факт, з яким, як кажуть, не посперечаєшся. Тому висновок з усього сказаного один: головний результат прийняття Декларації про незалежність в тому, що народ Придністров’я остаточно взяв курс на побудову власної незалежної держави.
Але нам ще належало зі зброєю в руках і ціною сотень життів захищати своє право жити в незалежній країні… «Хто не потребує чужого, але живе незалежно, той багатший за всіх», – сказав Іоанн Златоуст. Мені здається, це про наш придністровський менталітет. У саму точку.
Післямова
Події кінця 1980 – початку 1990 років назавжди вписані в історію Придністров’я. Адже саме ці роки стали початком зародження сучасного придністровського менталітету. Менталітет (від англ. mentality – уявний) – це широке поняття, незалежно від того, говоримо ми про одну особистість, про соціальну групу чи про цілий народ. Суспільний менталітет – це прийняті в суспільстві форми поведінки, стереотипи життєвих рішень і думки, що відрізняють це суспільство від інших.
Говорячи про придністровський менталітет, ми повинні згадати «радянський гарт» переважної частини населення, усвідомлений патріотизм, проросійськість, етнічну толерантність, нарешті, терпіння і віру в кращі часи. Саме цей менталітет став однією з головних передумов проголошення незалежності Придністров’я.
«Придністровський характер» – так назвав свою книгу на цю тему перший Президент ПМР Ігор Смирнов.
Павло ОСТАПЕНКО.