Так вважає педагог української мови та літератури з Дубоссар Емілія Ярославівна Савчук, для якої 1 вересня шкільний дзвоник пролунає 42-й раз у її рідній школі № 2.
Емілія Савчук – це не просто вчитель, це людина, яка все своє життя присвятила людям. Окрім викладацької діяльності, вона стояла біля витоків створення Товариства української культури в Дубоссарському районі. Вона брала безпосередню участь у створенні Придністровської Молдавської Республіки, ризикуючи життям відстоювала її незалежність, розповідала всьому світові про події, які відбувалися на придністровській землі. Дивлячись на цю гарну, щиру, сміливу, душевну жіночку, ловиш себе на думці, звідки в неї стільки мужності, сил, енергії, щоб водночас справлятися з усіма завданнями, які давало їй життя і доля. Особливі випробування довелося пережити на початку 90-х років. Тоді вона поєднувала роль подружжя, матері, вчителя, активіста, політика, новатора і творчої людини з великої літери.
Відповідаючи на запитання, чи не було в ті роки жахливо і де брала натхнення й сили, Емілія Ярославівна зізналася, що з дитинства була цілеспрямованою, намагалася спочатку стати кондитером, а вже в початкових класах мріяла про вчительську професію, і ця її мрія здійснилася. На думку вчительки, войовничість у характері їй дісталась під впливом знаків Зодіаку. Емілія Ярославівна – Овен, який народився в рік Півня. Проте міцні риси гороскопу не заважали цій людині стати доброю і душевною матір’ю, вчителем, який прищепив любов до знань і творчості багатьом дубоссарським учням, турботливою бабусею чотирьох онуків. Вона – оптиміст за характером і всіх веде за собою.
Родом Емілія Ярославівна з Миколаївської області Врадієвського району селища Богемка. Народилася у великій родині чехів та українців. Завжди рідними для неї були три слов’янські мови: українська, чеська та російська. Інтерес до мов та творчості в їхній сім’ї прищепила матір, яка очолювала місцевий Будинок культури. З ранніх років Емілія брала участь у різноманітних заходах, розповідала вірші, співала пісні, танцювала. Дотепер у пам’яті її зберігаються чудові миті дитинства, коли всією сім’єю відзначали свята за народними традиціями та звичаями. Їх вона пронесла через все життя. Можливо, таке дитинство і стало потім поштовхом для активного дорослого життя, в якому завжди було особливе місце для творчості, збереження і поширення народних традицій.
От і в 90-х роках вирішила Емілія Ярославівна створити в школі факультатив з вивчення української мови, літератури й народних звичаїв. Цю ідею підтримало керівництво закладу і районного Управління народної освіти, а, найголовніше, сподобалося це нововведення дітям та їхнім батькам. Кожен урок був цікавим, викликав у школярів інтерес як до української мови, так і до народних звичаїв. Емілія Савчук згадує, що тоді взагалі не було навчальної літератури з української мови. З великим задоволенням користувалися корисною інформацією, яку друкувала газета «Гомін», починаючи з Абетки.
На той час у місті почали відбуватися і політичні події – дубоссарці змушені були боротися за незалежність молодої республіки. Емілія Савчук не приховувала свого ставлення до офіційної політики Кишинева, не боялася відстоювати ідеї поваги до людей усіх національностей і не була згодна з націоналізмом.
«Рішення про створення колективу «Чорнобривці» було прийнято на першому з’їзді українців Придністров’я. Ми з жінками вирішили об’єднатися і донести всю правду нашим сусідам про події, які відбувалися у нашому місті. Потім до нас почали долучатися й інші мешканці, які хотіли співати українські пісні. Я почула легенду про квіти чорнобривці й запропонувала дати таку ж назву нашому колективу. Тому що ці квіти ростуть скрізь, як і українці, яких доля розкидала по всьому світові», – розповіла Емілія Ярославівна.
З 1992 року, коли придністровці протистояли збройній агресії Республіки Молдова, жінки ансамблю «Чорнобривці» зі світлинами й плакатами пікетували дипломатичні відомства України та Росії, розповідаючи про методи наведення конституційного порядку в Дубоссарах. Вони просили гуманітарної допомоги, організовували коридор для біженців. А під час повномасштабної економічної блокади Придністров’я у 2006 році члени колективу брали активну участь у демонстраціях на кордоні з Україною.
На початку 2000 років за ініціативою Емілії Савчук у Дубоссарах був створений дитячий музичний колектив – супутник дорослого колективу – «Чорнобривчики». До його складу увійшли творчі учні зі школи № 2, в якій працює Емілія Ярославівна. Дитячий ансамбль став популярним, має своїх прихильників, а з чудовими голосами його солістів знайомі мешканці не тільки Дубоссарського району, а й інших міст Придністров’я. Великий досвід роботи з дітьми, особливе ставлення до них допомагає Емілії Ярославівні прищеплювати їм інтерес до української мови, культури, традицій.
«У нашій школі ще з початкових класів завжди було багато учнів, які обирали другу офіційну мову – українську. За час існування нашої республіки багато наших випускників, завдяки здобутим знанням, вступали до вишів і середніх закладів України як за квотами, так і самостійно: складали іспити, навчалися там і успішно їх закінчували. Частина дубоссарців залишалася в Україні, решта – поверталася на Батьківщину, в рідне місто. Починаючи з 2014 року, у нас змінилися правила вступу до вишів України, відповідно і старшокласників, охочих продовжити навчання в сусідній країні, стало менше. Сподіваюся, що ця ситуація зміниться і наші випускники, які вивчають українську мову та літературу в Придністров’ї, також зможуть здобувати вищу освіту в Україні», – підкреслила вчителька.
Емілія Ярославівна 42 роки працює в одній лише школі № 2. Її кредо – любити учнів, поважати їх, уміти знаходити підхід до кожного серця і розкривати в кожній особистості таланти. А здібності є у всіх дітей, упевнена вчителька. Ставлення Емілії Савчук до своєї професії оцінила і держава: вона має почесне звання «Заслуженный работник просвещения» та «Отличник народного образования». За розвиток української культури в Придністров’ї вчителька нагороджена багатьма медалями, а за активну участь у політичних подіях країни має статус «Участник боевых действий по защите ПМР».
Свій професійний і творчий шлях педагог за покликанням планує продовжувати й далі, даруючи радість школярам, яким подобається українська мова, а також мешканцям Дубоссар, які цінують українську культуру, звичаї та традиції. Хочеться побажати їй і надалі життєвої енергії, здоров’я, натхнення і щастя в нелегкій учительській праці.
Надія ПОЛОНСЬКА.