Жителі міста Дубоссари, подружжя Дерлі Валентина Іванівна і Степан Костянтинович, завжди разом. Вони удвох стояли біля джерел створення ПМР, брали активну участь у її захисті під час «наведення Молдовою конституційного порядку».
Тепер вони вже на заслуженому відпочинку, але все одно їх завжди можна бачити серед учасників громадських заходів. Валентина Іванівна і Степан Костянтинович у шлюбі вже 44 роки. 28 років тому молода родина з дітьми не побоялася зайняти активну життєву позицію й відстоювати свої права – право на життя, право розмовляти рідною мовою, право поважати людей різних національностей.
Валентина Іванівна народилася в Дубоссарах. Її сім’я переїхала в місто енергетиків після закінчення Великої Вітчизняної війни. Батько звільняв країну від фашистів, був учасником Яссько-Кишинівської операції, а на початку 50-х років брав участь у будівництві гідроелектростанції на Дністрі. З майбутнім чоловіком, Степаном Костянтиновичем, який родом із селища Олександрівка Кутузовського району МРСР познайомилася в 1977 році в кишинівському поїзді, що прямував до всесоюзного будівництва в Іркутській області. Там двоє комсомольців і побралися в колі земляків, з якими, до речі, й досі дружать. Старша донька у родини Дерлі народилася в місті Усть-Ілімську, а син – уже в Дубоссарах, коли молода сім’я повернулася на свою батьківщину.
«Нашій республіці виповнилося 28 років, а за радянських часів комсомольський вік був з 14 до 28 років. Вважалося, що саме з цього віку людина стає дорослою, обирає свій шлях і розвивається. Так і наша держава тепер вийшла на новий етап становлення. Хочеться бачити її самодостатньою, щоб люди були упевненими в завтрашньому дні», – розповів Степан Дерлі.
У 90-х роках, коли націоналісти Молдови розпочали воєнну агресію проти ПМР, подружжя Дерлі одним з перших записалося до Дубоссарського ополчення. Степан Костянтинович представляв дорожньо-експлуатаційне підприємство.
«Я за походженням і українка, і росіянка, а мій чоловік – болгарин. Для нас цінність у людині визначалася не національністю, а її внутрішніми рисами характеру і душі. У ті непрості роки не всі жителі нашого міста мали сміливість відстоювати свою точку зору, дехто хотів залишатися осторонь і не підтримувати ідею створення окремої республіки, в якій рівні права мають люди будь-якої національності», – розповіла Валентина Іванівна.
Після того, як у Дубоссарах пролилася перша кров (2 листопада 1990 року), в місті розпочалися постійні провокації, розправи, арешти. Сім’я Дерлі не боялася загроз і брала найактивнішу участь у боротьбі з націоналізмом. Валентина Іванівна відповідала за організацію харчування для захисників Придністров’я, які спочатку чергували в місті, а з 2 березня 1992 року, коли розпочалася повномасштабна агресія на Дубоссари,зі зброєю в руках відстоювали наше право на життя. Степан Костянтинович захищав місто і район на всіх стратегічних напрямках.
«Ми не боялися, але коли гинули хлопці – наші захисники, дуже важко було приїжджати до їхніх рідних і повідомляти матерям, що їхні сини-герої загинули. Ми надавали допомогу в організації похорону, їздили і в Україну, і в Росію до сімей козаків, які віддали своє життя за незалежність нашої країни. 28 років пролетіли швидко. Ми продовжуємо боротьбу за незалежність нашої країни та мріємо, щоб до Російської Федерації приєдналися колишні радянські республіки, тому що разом – ми сила! Я живу за радянськими правилами, я проти капіталізму, при якому краще живеться тим, хто є власником заводів, магазинів, банків. А решта населення мріє про соціалізм. Колись наші батьки будували комунізм, тобто світле майбутнє для нас. Ми хочемо, щоб таке майбутнє було у наших дітей, і щоб вони не виїжджали на заробітки в інші країни, а жили на своїй Батьківщині», – підкреслила Валентина Дерлі.
Після війни Валентина Іванівна всі ці роки також брала активну участь у громадсько-політичному житті району та республіки – вона працювала в жіночій Раді Дубоссар. Степан Костянтинович 35 років присвятив дорожній галузі. Обоє відзначені державними нагородами, їх поважають і люблять дубоссарці за мужність, щирість, порядність, любов до свого краю. Вони завжди разом на всіх заходах у місті. Хочеться побажати їм здоров’я і довгих та щасливих років подружнього життя.
Надія ІВАНОВА.