Перед нами життя, таємниці якого ми сьогодні розкриємо
Щоб зрозуміти феномен Остапа Вишні, з’ясуймо, хто він, чиїх батьків дитина, де зріс і навчався, чим жив і з ким дружив, з чого радів і від чого страждав…
Остап Вишня – Павло Михайлович Губенко – народився 13 листопада 1889 року на хуторі Черва, поблизу тихого містечка Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині.
Хлопчик народився в поміщицькому маєтку, але не належав він ні до дворянського, ні до поміщицького роду і вперше його голос пролунав не в розкішних хоромах, а в селянські білій хаті, де жив його батько Михайло Кіндратович Губенко – колишній солдат царської армії, який потім служив у маєтку фон Ротів.
Через 60 років після цієї події Павло Михайлович записав у «Щоденнику»: «Я, такий собі Павлушка, селянський син, бігав без штанів, швиргав картоплею, била мене мати віником і навіть горнятками череп’яними кидала в голову. Спасибі матері!»
У цій же хаті, крім Павла, народилося ще 16 дітей, вижило 13, серед них два гумористи – Павло і брат Василь (псевдонім Чечвянський). Батьки хотіли всім дітям дати освіту, але це було нелегко. Вважалося великим щастям, коли дитині селянина чи робітника вдавалося здобути хоча б початкову освіту. Таке щастя випало й на долю маленького Павлуші.
Зі спогадів брата Павла Михайловича Костянтина Губенка:
«Зовні брат був схожий на матір, і властивий матері гумор також передався йому. Мати знала багато народних приказок і висловів, щедро пересипала ними свою мову, навіть у найтяжчому горі гумор не покидав її.
Батько теж не був позбавлений гумору. Якось, згадуючи батька, Павлуша розповів: «Батько помер на моїх руках. Вже майже при смерті йому дали підписати «духовне завещаніє». Батько почав читати: «Я, Михаил Кондратьевич Губенко, при полном разуме и памяти, завещаю жене и наследникам движимое и недвижимое, при сем…» Дійшовши до цього місця, батько підписав документ, повторюючи: «При сем руку приложил и ноги протянул Михаил Кондратьевич Губенко». Це були його останні слова».
Зі спогадів його рідної сестри, заслуженої вчительки України Катерини Михайлівни Даценко
«Дуже рано навчившись читати, він весь вільний час (мама нам усім змалечку давала роботу, щоб не байдикували) проводив з книжкою. У школі він вчився охоче, любив товаришів, учителів. Почав і мене вчити грамоти.
Вчився Павло на круглі «дванадцять» (у школі була дванадцятибальна система). Під час канікул брав участь у виставах. У селі діяв драмгурток, і Павло був у ньому в «коміках». По закінченні школи брат пішов на військову службу. Та тієї зими спіткало нас велике горе – несподівано помер батько. Викликали Павлушу телеграмою додому. На його руках і помер наш батько».
Освіта
Початкову освіту Павло Губенко здобув у сільській, потім у Зіньківській двокласній школі. У 1903 році мати відвезла його до Київської військово-фельдшерської школи. Підліток склав іспити й був зарахований на чотирирічне безкоштовне навчання. Подальшу освіту Остап Вишня здобував самотужки, поєднуючи її з роботою військового фельдшера в госпіталі та лікарні Південно-Західної залізниці. Павло не мав наміру присвячувати себе медицині, але працював сумлінно, чесно і віддано. Водночас займався самоосвітою, склав екстерном екзамен за гімназію і в 1917 році вступив до Київського університету. Однак незабаром залишив навчання і цілком віддався журналістській і літературній праці.
Своєрідність творчої спадщини
У літературу Остап Вишня прийшов уже цілком зрілою і сформованою людиною – йому вже було за тридцять. Перший його сатиричний твір називається «Демократичні реформи Денікіна».
Літературні дослідження свідчать, що в 1921 році в газеті «Сільська правда» вперше з‘явився псевдонім Остап Вишня. Чому саме так? – насправді ніхто не знає. Є тільки здогадки: може, просто сподобалося таке поєднання слів – тепле, українське, і аж посміхнутися хочеться. Принаймні, так пояснює походження псевдоніма внучка письменника. Є ще й такий варіант: «…плід вишні солодкий і смачний, але водночас терпкий і кислуватий, саме таким і повинен бути доброзичливий сміх, а за потреби й кісточкою з вишні, затиснувши її у двох пучках, можна влучно стрельнути» (літературознавець О. Слоньовська).
Літературна творчість була для нього такою ж органічною потребою, як повітря, як вода, як хліб. Зустрічі з читачами, поїздки країною приносили письменнику багато радості й творчого хвилювання. Допомогти людині, підтримати її в годину скрути добрим словом, порадою й ділом він завжди вважав своїм обов’язком.
Остап Вишня – письменник, який у 20-х роках XX століття заохотив мільйони людей до читання української літератури. Він був «королем українського тиражу». За життя гумориста побачили світ понад 100 збірок його творів, деякі неодноразово перевидавалися. Усі вони мають струнку композицію, лаконічні, сюжет у них розвивається бурхливо, розповідна манера чергується з діалогом. Гуморист дає вдалі портретні характеристики своїх героїв. «Мабуть, з часів Котляревського не сміялась Україна таким життєрадісним, таким іскрометним сонячним сміхом, як вона засміялася знову в прекрасній творчості Остапа Вишні». Ці слова Олеся Гончара свідчать про те, що в українську літературу прийшов талановитий письменник, неперевершений гуморист, чародій сміху Остап Вишня.
Зі слів друзів, Остап Вишня був товариським, веселим, непосидючим. До написання творів ставився по-особливому вимогливо. Згадаймо слова автора: «Треба любити людину більше, ніж самого себе. Тоді тільки ти маєш право сміятися. І тоді людина разом з тобою буде сміятися».
Літературна спадщина Остапа Вишні – це насамперед тисячі гуморесок у щоденній пресі на всі злободенні теми дня.
Теорія літератури
Комічне – це смішне в житті чи мистецтві.
Різновиди комічного – гумор, іронія, сатира, сарказм, гротеск.
Гумор – доброзичливий сміх, спрямований на викриття певних вад людського характеру.
Іронія – тонка прихована насмішка, кепкування, глузування.
Сатира – гостре висміювання всього несправедливого, нечесного.
Сарказм – нещадне, злісне глузування, в’їдлива насмішка, вияв презирства. Гротеск – поєднання у фантастичній формі жахливого і смішного, потворного і піднесеного.
Жанри комічного – гумореска, фейлетон, усмішка, пародія, байка.
Гумореска – невеликий за обсягом твір, у якому події та люди зображені у жартівливому тоні. Фейлетон – невеликий за обсягом художньо-публіцистичний твір актуальної тематики. Усмішка – це лірично забарвлена гумористична розповідь. Пародія – жанр сатиричної чи гумористичної літератури, заснований на перебільшено комічному наслідуванні твору якогось автора чи літературного напряму. Байка – віршований (рідше – прозовий) алегоричний твір повчально-гумористичного або сатиричного змісту.
Тематичний цикл усмішок: сільські, кримські, закордонні, реконструктивні, київські, мисливські тощо.
Особливості гумору Остапа Вишні
Усі його гуморески насичені розмовною лексикою, розповідними інтонаціями. Творчість Остапа Вишні позначена самобутністю та оригінальністю, непідкупною щирістю та людяністю. Його улюбленими прийомами є інтимна розповідь від першої особи та персоніфікація.
Секрет дивовижної популярності Остапа Вишні
Для нього, як сонце, як повітря, необхідна була єдність із рідним народом. І коли вже Вишня волею долі став письменником, то свідомо думав про одне: «Пошли мені, доле, сили, уміння, таланту, чого хочеш, – тільки щоб я хоч що-небудь зробив таке, щоб народ мій у своїм титанічнім труді, у своїх печалях, роздумах, ваганнях, – щоб народ усміхнувся! Щоб хоч не на повні груди, а щоб хоч одна зморшка його трудового, задумливого лиця, – щоб хоч одна зморшка ота розгладилася! Щоб очі мого народу, коли вони часом печальні та сумом оповиті, – щоб вони хоч отакеньким шматочком радості засвітилися. І коли за всю мою роботу, за все те тяжке, що пережив я, мені пощастило хоч разочок, хоч на хвильку, на мить розгладити зморшки на чолі народу мого, весело заіскрити сумні його очі, – ніякого більше «гонорару» мені не треба. Я – слуга народний! І я з того гордий, я з того щасливий!»
Гумор та сатира у «Мисливських усмішках» Остапа Вишні
У мисливських усмішках відтворюються веселі та смішні пригоди, що їх переживають персонажі творів, над ними доброзичливо кепкують рідні та знайомі.
Зміст їх цим не вичерпується. Письменник поетично змальовує природу в різні пори року, особливо вражає опис осіннього лісу в усмішці «Вальдшнеп». Оспівуючи рідну природу, письменник закликав охороняти її від забруднення та руйнування. Він мовою сатири говорить про браконьєрів – «дуже несимпатичну породу роду людського, що ганьбить почесне звання мисливця-людини». Ці усмішки начебто й «мисливські», але навчають не полювати на звірину, а берегти її, дбати про наступні покоління. В усмішках можна виділити такі поставлені автором проблеми: «людина і природа », «людина і пам’ять», «людина і вічність земного буття».
Селяни найбільше відчували у Вишні свого друга. Вони розуміли гумориста, який сам родився і виріс у сільській родині.
Вишня-громадянин підкреслював: «Скажу тільки, що працював чесно!» І це народ відчував і гідно оцінив: нагородив чародія сміху щирою любов’ю.
Тестові завдання
- Визначте справжнє прізвище Остапа Вишні:
А) Фітільов;
Б) Губенко;
В) Лозов’ягін;
Г) Очерет.
- Остап Вишня ввів у літературу жанр:
А) усмішка;
Б) фейлетон;
В) сатиричне оповідання;
Г) анекдот.
- Укажіть назву першого сатиричного твору Остапа Вишні:
А) «Демократичні реформи Денікіна»;
Б) «Мисливські усмішки»;
В) «Зенітка»;
Г) «Моя автобіографія».
- Під яким псевдонімом було опубліковано перший твір письменника?
А) Павло Губенко;
Б) Павло Гуморист;
В) Павло Грунський;
Г) Остап Вишня.
- Визначте жанр твору «Моя автобіографія»:
А) фейлетон;
Б) усмішка;
В) легенда;
Г) автобіографічне оповідання.
Творча спадщина Остапа Вишні й нині є актуальною. Упевнитися в цьому можна, долучившись до його невмирущих творів, у яких автор гостро висміює безгосподарність, лінощі, неуцтво. Теми, порушені великим гумористом, назавжди увійшли в українську літературу, навіть більше – в життя українського народу. А доказом є те, що і досі, читаючи його твори, ми не можемо стримати сміху. І сміх цей чистий, доброзичливий, пройнятий любов’ю до життя, до народу, до природи.
Любов ФЕТІСОВА.