Так вважає Володимир Шабалін, російський академік, доктор медичних наук, професор. Сьогодні пенсіонери, що продовжують трудову діяльність, вже нікого не дивують, а їхній соціальній активності можуть позаздрити й молоді люди.
Головна відмінність сучасних людей похилого віку від їхніх ровесників початку XX століття – в біологічному віці. Справа в тому, що у XX столітті удвічі (від 35 до 70 років) збільшилася середня тривалість життя. Такого не спостерігалося за всю історію розвитку людства. У XVII столітті 40-річну людину вважали старою. Нині Всесвітня організація охорони здоров’я стверджує:
45 років – це верхня межа молодого віку. До 60 літ – середній вік, 60–75 років – літній, від 75 до 90 – старечий, а старше 90 років – це вже довгожителі.
На сьогодні люди в 60 і навіть у 70 літ не відчувають себе особами похилого віку. Вони бажають продовжувати свою соціальну і професійну діяльність. Психологічна самооцінка літніх людей теж змінюється, причому в бік підвищення власної значущості. Хоча б тому, що відчувається потреба в них у суспільстві, а це дає їм додаткові психологічні, моральні та фізичні сили. Якщо вони мають можливість застосувати свої професійні компетенції, а це тепер не рідкість, то відчувають себе ще більш упевнено і незалежно. Праця – найкращі ліки від старості.
А років через 20, вважає Володимир Шабалін, можливості літніх людей та молоді взагалі зрівняються. Це відбудеться тому, що старше покоління вже повністю освоїть новітні інформаційні технології, простіше кажучи – досконало володітиме комп’ютерною грамотністю, що зробить їх більш компетентними, перш за все, у професійній діяльності. Особи похилого віку, яким на сьогодні 40 років, будуть більш активними й упевненими в собі, більш відкритими й мобільними. Вони міцніше триматимуться за економічну і соціальну сферу. Переконливіше доводитимуть свою значущість.
Зверніть увагу: вже тепер серед представників вікової категорії за 40 і навіть 50 є ті, хто веде по-справжньому активний спосіб життя і навіть захоплюється екстремальними видами спорту. Вони одягаються так само, як їхні діти, й виглядають при цьому цілком адекватно. У молоді не виникає проблем у спілкуванні з такими особами. Це прообраз людей похилого віку майбутнього. І в одвічній суперечці батьків і дітей переможе дружба. А сама ця проблема, якщо і не накаже довго жити, то стане практично безконфліктною.
База для взаємодії різних вікових груп поступово розширюватиметься, а сама взаємодія стане набагато простішою. Років через 40 якийсь дідусь, якому тепер 30, скотившись на сноуборді зі схилу, вільно обговорюватиме зі своїм онуком яку-небудь тему, однаково актуальну для них обох. Тож чому нині відбувається цей поколінський розрив? А тому, що внукам нецікаво з дідусями. Усе, про що можна дізнатися, запитати в аксакалів, вони вже знайшли в Інтернеті, і спільних тем для бесіди у них стало менше.
Але через 40 років ті, кому сьогодні 20–30, будуть підготовлені набагато краще. Їм допоможе адаптація до життя в глобальному інформаційному полі. До того ж професійна діяльність потребуватиме постійного розвитку, поповнення та оновлення своїх знань.
Неминуче стиратимуться межі між нашими літніми людьми й людьми похилого віку – західно-європейцями, хоча на сьогодні відмінності між ними очевидні. Це виражається в більш високій самооцінці старшого покоління Заходу, в більш незалежній поведінці, високій мобільності й соціальній активності. У Норвегії 70-річна дама і салон краси відвідає, і спортзал, і в ресторані пококетує. А для нашої бабусі активне життя закінчується з «останнім дзвоником» онуків у школі, для неї турботи й клопоти втрачають сенс, і немає мотивації до активного довголіття.
А прищеплювати цю мотивацію треба вже сьогодні тим, кому нині 20–30 років, щоб у свої 70 вони знали собі ціну, вміли формувати і зберігати важливі життєві цільові установки. Радує, що останнім часом у нас зростає кількість літніх людей, які захоплюються туризмом. Це хороша прикмета. Але не туризмом єдиним живуть літні люди. У майбутньому їм широко відчинить двері малий бізнес. Нині ці двері щільно закриті.
«Відразу хочу сказати, – говорить Володимир Шабалін, – ніякого «еліксиру молодості», ніяких фармацевтичних засобів, які забезпечили б довголіття, немає і бути не може. Старіння – складний біологічний процес. І змінити його хід неможливо. Довголіття може забезпечити тільки раціональний уклад, спосіб життя, що дозволяє оптимально використовувати можливості організму. Лікарські засоби й стимулятори має сенс застосовувати лише при захворюваннях».
Ксенія ВАСИЛЕНКО.