Свято так і називається – Всесвітній день серця. Вся наша планета вшановує «природний двигун» людини 29 вересня.
Цю дату почали відзначати 1999 року з ініціативи Всесвітньої федерації серця. Згідно з даними цієї організації серцево-судинні захворювання в наш час є головною причиною загибелі людей на земній кулі. Понад 17 мільйонів землян щороку гинуть через нездоров’я «природного мотора» і кровоносних судин. При цьому 80 % смертельних випадків інфаркту міокарда та ішемічного інсульту медики можуть реально запобігти.
Кардіологія і кардіологи
Серце не камінь – воно може нити, колоти, боліти, зупинитися і навіть розірватися. Для того, щоб підтримувати «полум’яний мотор» людини в робочому стані, за ним треба постійно доглядати, вчасно проходити «техогляд» і за необхідності «ремонтувати», за серйозної поломки – перебрати, замінивши за потреби клапан. Для цього є лікарі-кардіологи. Працюють вони в кардіологічних відділеннях поліклінік, лікарень і госпіталів.
Нині, напередодні Всесвітнього дня серця, поговоримо про відділення кардіології № 1 Республіканського госпіталю інвалідів Великої Вітчизняної війни. «Серце» відділення почало битися на другий день після початку Великої
Вітчизняної війни – 23 червня 1941 року – разом із народженням у місті Пермі (тоді – Молотові) евакогоспіталю N 1719.
Відділення збільшувалось і мужніло, як і госпіталь, на безкрайніх просторах нашої великої спільної Батьківщини – Радянського Союзу: Уральського військового округу, Західного фронту, Другого Білоруського фронту, селища Кам’янка Молдавської PCP, села Сахарна.
30 грудня 1976 року був підписаний акт здачі в експлуатацію Республіканського госпіталю для інвалідів Великої Вітчизняної війни в місті Тирасполі на вулиці Юності, 33. Саме сюди переїхав колишній евакогоспіталь, а з ним і відділення кардіології. Більше переїздів не було. І, напевно, вже не буде.
Співпрацівники й пацієнти відділення
Відтоді й дотепер кілька поколінь медичного персоналу відділення чесно, кваліфіковано, самовіддано несли й несуть свою важку, але неоціненну «службу»: надають спеціалізовану стаціонарну допомогу при хворобах серця та системи кровообігу. Пацієнти відділення – люди з інфарктами міокарда, ревматичними захворюваннями серця, ішемічною хворобою, яку в народі називають «грудною жабою», з тахікардією, артритами, міокардитами, перикардитами, ендокардитами й ураженням клапанів серця.
Ці «люди в білих халатах» уже давно і по праву заслужили повагу та любов придністровців як професіонали з великої літери, як уважні, небайдужі й чуйні медики. Відділення призначене для надання кваліфікованої медичної допомоги, у першу чергу, інвалідам та ветеранам Великої Вітчизняної війни, трудівникам тилу, в’язням концентраційних таборів, воїнам-інтернаціоналістам, інвалідам Радянської Армії, учасникам та інвалідам бойових дій у Придністров’ї, а також потерпілим від впливу іонізуючої радіації (під час аварії на Чорнобильській АЕС).
Ветерани проходять курс лікування, перебуваючи в комфортабельних двомісних та одномісних палатах, кожна з яких має передпокій, душ і туалет. Щорічно у відділенні лікуються понад 800 ветеранів і прирівняних до них за пільгами осіб. Крім того, тут проводиться передопераційна підготовка хворих (наприклад, перед ангіохірургічним втручанням). Кардіологи надають кваліфіковану консультативну допомогу в інших відділеннях госпіталю і, в першу чергу, в реанімації, ангіоневрології та ангіохірургії.
«Обладнання у нашому відділенні сучасне. Можна сказати, на рівень вище, ніж у будь-якому іншому лікувально-профілактичному закладі Придністров’я», – розповідає старша медсестра кардіологічного відділення № 1, відмінник охорони здоров’я ПМР Євдокія Симонова. Вона – одна з найстаріших працівників госпіталю – Тираспольське медичне училище закінчила в далекому 1978 році. У кардіологічному відділенні працює 38 років.
Поява Адама Василіке
У 1991 році у відділенні з’явився новий лікар. Новий – не означає молодий. Йому було за сорок. Звали його Адам Василіке. До цього Адам Адамович двадцять років був військовим лікарем. А після розпаду Радянського Союзу, демобілізувавшись із лав Радянської Армії у званні підполковника, він змінив військову медицину на цивільну. Хоча, слід зауважити, сам він не терпить у медицині ніяких поділів, крім поділок на шкалі термометра. І як військовий, і як цивільний, він лікував і лікує людей, і в цьому сенс його життя, його покликання.
Як Адам Василіке працював, здогадатися неважко, якщо вже через чотири роки йому довірили завідувати відділенням кардіології шпиталю. І як він керував своїм новим, висловлюючись мовою військових – медичним підрозділом – теж зрозуміло. Тому що це відділення тепер вважається одним із кращих не лише в Республіканському госпіталі, а й в усьому Придністров’ї. Сюди прагнуть потрапити, якщо виникла така потреба, тисячі хворих – від прибиральниць до міністрів. Адже і госпіталь, і сам Адам Адамович, і його медперсонал – це для придністровців знак якості, надійності та відповідальності.
Вірність клятві Гіппократа
У своєму окремо взятому «підрозділі» він залишається вірним клятві Гіппократа і присязі лікаря Радянського Союзу. Цього ж вимагає від підлеглих, оскільки така «вірність» відповідає його (перевіреним досвідом і часом) переконанням про те, якою має бути сучасна медицина у наш складний час – від санітарного режиму у відділенні до ставлення до пацієнтів.
Він, як і раніше, з побожним трепетом, ніби й не було за плечима двадцяти років медичної служби та двадцяти трьох років медичного служіння, ставиться до своєї професії, своїх пацієнтів, і, як і раніше, вважає справу лікування, й особливо кардіологію, найважливішою і найгуманнішою з усіх сфер людської діяльності.
Адам Адамович дотримується думки, що медична допомога має бути загальнодоступною і кваліфікованою для всіх міністрів і прибиральниць, чоловіків і жінок, болгар і молдаван, православних і католиків, багатих і бідних. Перед її величністю Медициною однаковими мають бути всі.
«Як кажуть, легко жити перші п’ятдесят років, – сказав мені кілька місяців тому колишній перший секретар Тираспольського міськкому комсомолу Олександр Максимов. – Наступні – вже важче. Тому, час від часу, я проходжу тут реабілітацію. Простіше кажучи, мене підтримують. Лікарі, медсестри, санітарочки тут чудові. От і мого сусіда по палаті теж швидко поставили на ноги. Слава Богу, що у нас в Придністров’ї є такий госпіталь, а в ньому є таке кардіологічне відділення».
Багатогранність особистості нашого героя
«Я потрапив у це відділення у передінсультному стані, – розповідає ще один хворий, досить відомий придністровець, голова Спілки молдаван Придністров’я Сергій Санду. – Адам Адамович та медсестри, дай Боже їм здоров’я, зуміли вивести мене з критичного стану, зараз я почуваюся набагато краще. Адам Адамович не тільки висококласний професіонал, але й дуже уважна людина, детально відповідає на всі мої запитання. Лікування призначає найбільш ефективне. Красно йому дякую».
А ще Адам Василіке трохи філософ. Тут знову ж таки позначився вплив професії та захопленість історичними романами. Він пізнав війну – рятував у Афганістані її жертв, солдатів і офіцерів, які виконували свій інтернаціональний обов’язок. Лікар називає війну явищем, яке протистоїть людській природі та закладеному нею інстинкту самозбереження, але з сумом констатує, що вся історія людства «будувалася на війнах». З усіх історичних епох йому наймиліша Стародавня Греція з її неповторністю, монументальністю, чарівністю, розкішшю і красою.
Серце – не камінь
Нашому серцю властиво завмирати, холодіти, кипіти, заспокоюватися, страждати й навіть розриватися. Це вже не стільки про кардіологію, скільки про людські риси та доброту їхніх сердець. Саме такі серця мають Адам Василіке і «підлеглий йому особовий склад» відділення кардіології № 1 Республіканського госпіталю інвалідів Великої Вітчизняної війни.
Сьогодні Адам Адамович – лікар вищої категорії, володар багатьох нагород, заслужений працівник, шанована в республіці людина. Та найголовніше те, що він – щаслива людина, оскільки понад сорок років присвятив найблагороднішій праці, яка з роками «не зблякла» і не перетворилася «в каторгу». Він самовіддано служить своєму покликанню, щоб справджувався девіз Всесвітнього дня серця: «Серце – для життя».
Олександр ЮШИН.