Нещодавно Іван Коваленко відзначив свій ювілейний – 70-й день народження. Іван Михайлович – відома особистість у Слободзеї. Усе життя пропрацював він на важких гусеничних тракторах. Та так ювелірно трудився, що часом милуватися його роботою збиралися роззяви. Слухаючи його спогади, починаєш розуміти, що з дитинства у Івана Михайловича був неординарний характер. Ні, це не бажання екстремальних ситуацій, не сміливість, що межує з бравадою, а щось інше, специфічне. Будь його характер іншим, то навряд чи під час повені 1980 року він зміг би надійно укріпити дамбу, працюючи на бульдозері, що називається, на самому краєчку цієї дамби, щохвилини ризикуючи звалитися у воду.
Тільки однієї лише сміливості в подібних життєвих ситуаціях недостатньо. Потрібна висока професійна майстерність. Бульдозерист – це одна із професій, яка передбачає нерозривний контакт людини й техніки, їх постійна взаємодія через елементи керування машиною. Це зараз, завдяки технічному прогресу, за кількістю різних електронних пристроїв сучасні бульдозери дедалі більше нагадують космічний шатл, в якому величезну кількість функцій
замість людини виконує комп’ютер. Бульдозером Т-100 М керують за допомогою важелів. Як же потрібно було навчитися «відчувати» машину, щоб вона виконувала нездійсненне. Те, що робив на дамбі біля Дністра під час повені землерийний агрегат, керований Іваном Коваленком, інакше як фігурами вищого пілотажу не назвеш.
Шлях до майстерності довгий, і починається він теж з дитинства, з особистого прикладу батька й матері. З великою повагою згадує Іван Михайлович своїх батьків – Михайла Пантелейовича і Варвару Савеліївну. Великими вони були трудівниками. А ще він пам’ятає смак хліба, спеченого бабусею Пелагеєю Філатівною. Вона пекла хліб хоч і в домашній печі, але для колгоспу. Крім бабусі Палажки, ще кілька колгоспниць випікали хліб, але в неї виходив найсмачніший. Його, як правило, відправляли в дитячий садок і в жнива комбайнерам. Іван пишався, що він – онук найкращої колгоспниці-пекаря. Разом зі смаком хрусткого окрайця прийшло усвідомлення простої істини: свою справу потрібно робити краще за всіх.
Тільки пошуки свого покликання – завдання не з легких. Після закінчення обов’язкової семирічки далі вчитися Іван не пішов. І зовсім не через небажання гризти граніт науки – усе набагато простіше: сидіти на шиї батьків у багатодітній сім’ї, де було семеро дітей, було не прийнято. У колгоспі роботи було багато, а рук у повоєнні роки бракувало. Хлопчика призначили пасти овець.
Виконував він свої обов’язки сумлінно, але дедалі частіше його погляд затримувався на тракторах і машинах. Юний пастух почав проситися в причіплювачі. І хоча вирізнявся Іван від однолітків своєю працьовитістю і старанністю, механізатори взяли в помічники тракториста не його, а іншого хлопця – більш міцного фізично. Зрозумів тоді Іван, що справжній чоловік повинен бути сильним, витривалим.
Незадовго до призову в армію хлопець добився свого – став причіплювачем. За роки служби в армії він зміцнів фізично, а головне – здобув бажану спеціальність водія. З якою відповідальністю і радістю почав керувати Іван потужною транспортно-заряджальною машиною ЗІЛ-157, на якій була розташована ракета «земля – повітря».
Демобілізувавшись у січні 1962 року, він повернувся до Слободзеї і почав працювати трактористом, а потім бульдозеристом. Як відомо, у цій професії важливі такі риси, як фізична сила, витривалість, самодисципліна, відповідальність, акуратність, хороший зір, швидкість і точність реакцій, розвитий окомір, уміння швидко переключати свою увагу.
Багато красивих будівель прикрашає Слободзею, і в їх будівництві є чимала частка праці Івана Михайловича, який розрівнював будівельні майданчики, зачищав траншеї і ями, корчував величезні пні. Його багаторічна плідна праця по праву відзначена високими урядовими нагородами, зокрема Орденом Пошани.
14 жовтня цього року коротнянці дякували Іванові Коваленку за його внесок у будівництво сільського Будинку культури, спорудженого 50 років тому. Добрі справи не забуваються. Можливо, хтось згадає й очищені від снігу зимові дороги, на яких було легко й безпечно пересуватися. Це він, Іван Михайлович, ночами зі своїм надійним і слухняним бульдозером Т-100 М розчищав ці дороги від снігових заметів. Слободзейці пишаються тим, що серед них живе людина робочої професії, висококваліфікований фахівець своєї справи – бульдозерист Іван Михайлович Коваленко.
Тетяна ВАСИЛЬЄВА.