У свято Покрови Пресвятої Богородиці жителі шести населених пунктів Кам’янського району відзначають День села. У двох із них відбулася традиційна акція ДУ «Приднестровская газета» – День передплатника.
Ізюминка цього заходу – безпрограшна лотерея, в якій бере участь кожен, хто в храмове свято передплачує одне з республіканських видань. Хтось сприймає цю акцію, як жартівливу перевірку власної вдачі. Інші щиро вдячні організаторам за бонус, відзначаючи, що газету передплатили б у будь-якому випадку, а тут – ще й частина витрачених грошей повернулася у вигляді корисної в побуті речі. Не раз доводилося спостерігати, як селяни, що зібралися довкола виїзного передплатного пункту, підбадьорювали один одного під час вибору лотерейного квитка, потім – дружно розглядали виграш, обговорюючи його достоїнства, або обмінювалися призами, «виправляючи помилки» сліпої долі. І завжди ця акція відбувається весело, з жартами, залучаючи все нових і нових учасників.
Нині у селах Северинівка та Грушка в рамках Дня передплатника газету «Гомін» обрали 47 жителів. Є серед них і новачки, які зацікавилися українською газетою під час акції. Ганна Желіборщ, Галина Комарська, Лідія Котерняк і Тетяна Трублаєвич, послухавши відгуки інших северинівців і погортавши свіжий номер, вирішили познайомитися з виданням ближче у першому півріччі 2019-го. Але більшість учасників акції – наші постійні читачі. Поки листоноші оформляли квитанції, вони висловлювали пропозиції щодо подальшого розвитку «Гомону» та думки про газету, відзначаючи різноманіття інформації, представленої на її сторінках. А дехто навіть ділився особистими історіями. Одна з них здалася мені особливо зворушливою.
Для грушківчанки Ксенії Григорівни (на фото) «Гомін» – згадка про чоловіка. Григорій Юхимович регулярно оформляв передплату на нашу газету з моменту її заснування. «Гомін» повертав його на півстоліття назад, нагадуючи про матір – уродженку українського села Грабарівка. Вийшовши заміж у сусідню Грушку, вона зберегла багато традицій і звичаїв своєї малої батьківщини. Постійно вживалася в сім’ї Талпа й українська мова. Тому Гриша пішов учитися не в молдавську школу, а в українську, яка в повоєнні роки діяла у селі.
Коли в 1992 році Григорій Юхимович вперше побачив «Гомін» – немов друга зустрів, однодумця, з яким приємно рідною мовою поговорити про все, що сталося в республіці, районі та навіть у самій Грушці. Відтоді газета ввійшла до будинку сім’ї Талпа. Чоловік постійно читав її вголос Ксенії Григорівні – а вона, молдаванка, все добре розуміла. «Може, в нашій багатонаціональній Грушці говорять на такому своєрідному діалекті, де змішалися російські й українські слова? Та й у публікаціях того часу використовувалася мова, близька до розмовної», – розмірковує моя співбесідниця. І дійсно – мова її пістрявить українізмами, інколи вона цілі фрази вибудовує, не збиваючись на російську.
«Одружившись, ми взяли за правило завжди все робити разом. Усе життя обоє працювали в місцевому колективному господарстві: я – в тютюнницькій і садівничій бригадах, чоловік – водієм. Виховали сина, давши йому головний батьківський заповіт: любити рідну землю та сумлінно на ній працювати. Допомогли виховати внучку. Збудували добротний будинок, в якому, завдяки багатолітній старанній праці в колгоспі, є все необхідне для комфортного життя. Спільно працювали на присадибній ділянці, доглядали город і худобу, виконували всі домашні справи. А потім – разом відпочивали», – згадує щасливе родинне життя Ксенія Григорівна.
А 2013-го її вірного життєвого супутника, з яким крокували пліч-о-пліч понад 50 років, не стало. Немов нагадуючи про безтурботні спільні вечори, як і раніше, надходила щосуботи улюблена газета Григорія Юхимовича. І одного дня, коли трохи втамувався біль втрати, Ксенія Григорівна розгорнула «Гомін» і спробувала його почитати. «Спочатку було важко: букви інші, незвична літературна мова, яка суттєво відрізняється від тієї, що ми використовуємо в побуті. Бували випадки, коли я брала черговий номер та йшла до сусідки, щоб вона розтлумачила мені незрозумілі слова, або телефонувала дітям. Вони постійно пропонували: «Мамо, давай ми тобі передплатимо російськомовну газету», поки я не пояснила, що для мене «Гомін» – не просто засіб інформації, а пам’ять про чоловіка, про те, як ми разом коротали вечори, читаючи цю газету», – ділиться потаємним Ксенія Григорівна Талпа – молдаванка, яка стала однією з найбільш відданих читачів україномовного видання.
Ніна ПАНАЇДА.