Вони належать до групи східнослов’янських народів і є найближчими родичами росіянам і білорусам. З цієї причини (через близьку генетичну, мовну спорідненість, а також через те, що у більшості українців, росіян і білорусів спільна релігія – православ’я) звичаї у нас теж дуже схожі. Ми подібним чином відзначаємо релігійні та народні свята, такі як Масляна, Великдень, Різдво. Весільні звичаї та звичаї, пов’язані з новосіллям, у нас теж практично однакові. Однак кожен народ унікальний і талановитий, і своєрідний народ України – не виняток. Тому пропонуємо перелік речей, які роблять тільки українці.
Носять вишиванки
Вишиті чоловічі й жіночі сорочки – невіддільна частина традиційного костюма східних слов’ян. Але якщо у росіян, наприклад, вишиті сорочки стали предметом виключно сценічного народного костюма або дизайнерського одягу від модельєра, що працює в російському стилі, то для українця вишиванка – це символ національної самоідентифікації. Вишиванки носять у будні й у свята, на мітинги й на засідання Верховної Ради, в селах і містах. «Культ» вишиванки виник наприкінці 80-х років минулого століття у зв’язку зі зростанням національної самосвідомості й, судячи з процесів, що відбуваються тепер в Україні, не скоро зникне. І чудово, адже вишиванки надають українським населеним пунктам оригінальності й неповторної своєрідності, а ще вони дуже гарно виглядають.
Викладають цілі картини з фарбованих яєць
Українські писанки – розфарбовані й розмальовані різними орнаментами та іншими зображеннями яйця – це справжні витвори мистецтва. Яйця до Великодня розфарбовують, звичайно ж, не тільки українці. Але ми знову стикаємося з тим, що звичай, загальний для всіх східнослов’янських народів, в українців має свій неповторний колорит. В Україні вважають, що звичай розфарбовувати яйця виник набагато раніше, ніж на ці землі прийшло християнство. Писанки тут розмальовують і для сім’ї, й у подарунок, та для якоїсь конкретної справи. Є писанки – військові обереги, є писанки на зцілення. Розмальовуванням писанок займаються і діти під керівництвом батьків напередодні домашнього святкування Великодня, і серйозні художники у своїх майстернях. А ще писанки є матеріалом для створення різноманітних панно та композицій. Такі панно прикрашають в Україні художні галереї, адміністративні установи, релігійні центри.
«Засівають» підлоги у квартирах
Колядки – стародавній різдвяний звичай, характерний для більшості слов’янських (і не тільки слов’янських) народів. Але українці – одні з небагатьох, хто зумів донести його до наших днів у майже незмінному вигляді. Не тільки в селах, але й у великих містах напередодні Різдва молодь, діти збираються у ватаги, смішно вбираються, беруть мішок і відправляються колядувати. Пісеньки-колядки з побажаннями щастя і достатку співають і під Старий Новий рік. Але в цьому випадку вони називаються «щедрівками» й супроводжуються звичаєм «посівання». Колядники («щедрівники») засипають – «засівають» підлоги в оселі зерном. Зазвичай це роблять дівчата або жінки. Співають вони при цьому приблизно таке: «Сіємо, віємо, посіваємо, щастя, радості бажаємо!» За старання їх обдаровують солодощами або грішми. Після цього компанія відправляється «щедрувати» й засипати зерном іншу квартиру.
Кажуть «тю» і «шо»
Українська мова відрізняється самобутністю, неповторною експресією та інтонаційним багатством. Дивовижний колорит Одеси, Харкова, Києва, інших міст України пов’язаний багато в чому з місцевою своєрідністю мови. Її намагаються відтворити з різним ступенем вірогідності актори, вона служить невичерпним матеріалом для анекдотів і жартів, їй багато в чому зобов’язані своїм шармом персонажі Гоголя і Бабеля. Характерною особливістю цієї мови є експресивний вигук «тю!», який здатний виразити всю гаму почуттів – від розпачу і гніву до подиву і ніжності. Таким же мовним маркером є безсмертне питання «шо?». «Шокання» відрізняється від «чокання» так само, як горілка від горілки.
Люблять солоний кавун
Сьогодні словосполучення «солоний кавун» сприймається багатьма як поєднання непоєднуваного. І лише в Україні солоні кавуни продовжують готувати й роблять це віртуозно. Кавуни тут засолюють у бочках і банках, цілком і порізані на шматочки. А ще роблять мариновані й малосольні кавуни.
Уміють готувати «сало в шоколаді»
Про любов українців до сала ми вже писали в минулому номері. Тому повторюватися не будемо. Однак наша редакція в тому ж матеріалі обіцяла читачам розкрити секрет, як приготувати в домашніх умовах один із хітів української кухні – знамените «сало в шоколаді».
Інгредієнти: свіже сало, темний гіркий шоколад, вершкове масло, волоські горіхи й мелена кориця (імбир, кардамон, мускат).
- Сало подрібнюємо ножем і збиваємо в блендері.
- Скачуємо з сальної маси малесенькі кульки й заморожуємо їх.
- Поки кульки заморожуються, на паровій бані розтоплюємо шоколад і вершкове масло.
- Наприкінці додаємо в розтоплену масу корицю (імбир, кардамон, мускат). Щоб дізнатися, яке сало в шоколаді вам сподобається більше, потрібно експериментувати.
- Насаджуємо замерзлу сальну кульку на зубочистку й опускаємо її в шоколадну глазур.
- Відправляємо «цукерки» в морозильну камеру до повного застигання.
Замість нареченої можуть дістати… гарбуз
Нареченого, який приходить свататися, не заведено відпускати з порожніми руками. У тому випадку, якщо дівчина згодна скласти щастя відважного козака, додому наречений повертається з вишитим його нареченою рушником. А якщо дівчина має намір відмовити, то претенденту вручають гарбуза. «Дістати гарбуза» означає не тільки відмову від весілля, але і взагалі невдале завершення справи, повернення з порожніми руками – так званий «облом».
Олена РАТУШНА.