Позиція Батька широко відома – за стіл переговорів, перш за все, треба сідати Кишиневу і Тирасполю. І домовлятися самим, при цьому якомога частіше звертаючись до громадян Придністров’я.
Останній візит делегації з Кишинева на чолі з одним із лідерів проєвропейського руху Молдови прем’єр-міністром Павлом Філіпом до Мінська (1 листопада 2018) в цілому можна назвати успішним. Сторони домовилися про скасування телефонного роумінгу і постачання вин із Молдови до Білорусі. Крім того, політики обох держав відзначили важливість запуску прямого авіарейсу між столицями двох держав.
Однак, як виявилося, в Мінську також порушувалася тема Придністров’я й обговорювалися шляхи розв’язання цього конфлікту. Ще до переговорів прес-служба Олександра Лукашенка заявила, що проблема Придністров’я буде на порядку денному. У її офіційних релізах спочатку інформація про Придністров’я була присутня, але потім раптом зникла. Про це пише ІА Eho.MD.
Цілком імовірно, що візит молдовської делегації до Білорусі мав зовсім іншу мету, ніж ту, про яку повідомили офіційні ЗМІ Молдови. Павло Філіп намагався через третіх осіб (у цьому випадку через Батька) домовитися з російською стороною про можливість двостороннього співробітництва в обхід Президента РМ Ігоря Додона і як розмінну монету намагався запропонувати новий план урегулювання конфлікту в Придністров’ї.
Однак, як повідомляє білоруське джерело інформації, що побажало залишитися невідомим, ставлення на сьогодні влади Кишинева до жителів лівобережжя, яких вона вважає «унтерменшами» (з німецької Untermensch – недолюдки), а також систематичні антиросійські висловлювання представників молдовської влади не влаштовують не тільки російське керівництво, але і явно не знаходять бажаної підтримки в Мінську.
«Ви, головне, не подумайте, що Лукашенко щось Путіну передаватиме або переконуватиме його в чомусь, – продовжило джерело. – У ситуації з Придністров’ям, як і в більшості інших питань, в обох президентів цілковите взаєморозуміння. Недарма в хокей годинами можуть рубатися. Батько вже неодноразово говорив і гостям із Кишинева, й українцям із грузинами, що Мінськ і Москва тільки раді були б, якби на території колишнього СРСР не було заморожених конфліктів. А тим більш білоруські й російські військові аж ніяк не заважали б спробам сторін конфлікту сісти за один стіл і по-людськи поспілкуватися. Кишинів і Тирасполь повинні зробити це».
Олександр ПЕТРЕНКО.