Перші комсомольські осередки в Рибниці були створені робітниками цукрового заводу та учнями агрошколи.
Комсомолка 20-х років минулого століття А. Танасевська згадує про це так: «Одного разу до школи прийшли дівчина у шкіряній куртці та хлопець у матроській формі – Віра Смелякова та Іван Максимов – організатори комсомолу з Балти. Кілька годин поспіль, затамувавши подих, слухали ми їхні розповіді про комсомол, про роль молоді в боротьбі за новий побут, про становище у країні. А тільки-но вони закінчили говорити, найактивніші почали записуватися до комсомольської організації. Були прийняті Костя Шевчук, син залізничника, згодом полковник Радянської Армії, діти викладача школи Михайло і Віра Щукіни; майбутній письменник, автор книги «Люди з чистою совістю» Герой Радянського Союзу Петро Вершигора; Костя Журавель, який пізніше загинув під час випробування нового літака. Марті, дочці старого комуніста Гаєвського, розстріляного білогвардійцями, і Зіні Танасевській не виповнилося на той час ще й десяти років, але більшість проголосувала за те, щоб прийняти до комсомолу і їх».
Це був один із радісних днів у житті рибницької молоді. Юнаки та дівчата активно взялися за роботу: збирали харчі у фонд допомоги голодуючим Поволжя, виділяючи для цього продукти зі свого невеликого пайка, проводили суботники. Комсомольці цукрового заводу вирішили взяти участь у ліквідації неписьменності серед молоді (у селах району близько 70 % хлопців і дівчат були безграмотними). І вони, озброївшись зошитами та іншим письмовим приладдям, пішли в села. Саме пішли, бо транспорту тієї далекої пори не було жодного. Групами по три-чотири щосуботи та щонеділі вирушали комсомольці по селах району. Хати тоді освітлювалися каганцями, тому доводилося носити з собою не тільки письмове приладдя, а і гас для лампи.
З ентузіазмом, невтомно працювала молодь на відновленні цукрового заводу. Комсомольці проводили політичну і просвітницьку роботу, створили політгурток, гурток художньої самодіяльності, організовували для робітників лекції та бесіди.
Комсомольці району взяли активну участь і в колективізації сільського господарства. На жаль, не обходилося і без жертв. Загинув Людвіг Цвінкайло, убитий кулаками по-зрадницьки, з-за рогу. Був важко поранений під час проведення хлібозаготівлі Федір Перлій із села Мокра. Та ніщо не могло похитнути віру молоді в перемогу. Уже до 1 травня 1931 року 90 % комсомольців району вступили до колгоспу.
Плинув час. Країну піднімали з руїн, відновлювали заводи, дрібні господарства об’єднували, утворюючи великі колективи. І, як завжди, комсомольці були на найвідповідальніших ділянках виробництва. Серед стахановців району – Марія Козубська, обрана 1932 року делегатом II з’їзду колгоспників-ударників. Широко за межами республіки було відоме ім’я Євгенії Плацинди. Стали переможцями соціалістичного змагання серед комбайнерів Молдавії механізатори Воронківської МТС – Іван Терлецький, Максим Шойліц, Іван Вишковський. 1932 року робітник цукрового заводу Іван Гулінський був відзначений Почесною грамотою, а 1939 року вчителька Олександра Краєвська нагороджена орденом Леніна.
Серйозним випробуванням для комсомолу була Велика Вітчизняна війна. І в перших рядах бійців, пліч-о-пліч з комуністами, виступили комсомольці. Пішли на фронт активісти рибницького комсомолу, секретар комсомольської організації Олександр Тимчук, колишній перший секретар райкому комсомолу Іван Черненко та багато інших. Багато комсомольців героїчно полягли на фронтах війни. А пам’ять про них живе в обелісках, у серцях і справах нинішніх поколінь.
Після війни треба було починати все спочатку. Після звільнення Рибниці бюро ЦК проводило збори активу з таким порядком денним: «Про завдання комсомолу з відновлення промисловості району, лікарень, шкіл і, насамперед, залізничного мосту». З аналогічним порядком денним відбулися збори й у первинних комсомольських організаціях. З членів активу райкому комсомолу були призначені агітатори, які ходили по хатах і проводили бесіди, залучали молодь до будівництва стратегічно важливого об’єкта. Спочатку було створено 12 молодіжних бригад по 30 осіб. Коли спорудження мосту завершувалося, на об’єкті вже працювала 41 бригада. Трудилися від зорі до зорі. За високу продуктивність праці рішенням бюро райкому комсомолу п’ятьом бригадам було надано звання фронтових. Керівники цих колективів – комсомольці Люся Павлюк, Іван Колесник, Мирра Десятник, Анатолій Андрус – проявили себе здібними організаторами.
«Міст Перемоги» (названий так рішенням бюро райкому комсомолу) був побудований достроково – за 21 день. Перший поїзд пройшов ним під прапором райкому комсомолу і з кращою бригадою Л. Павлюк.
Людмила МАРАРЕНКО, головний хранитель фондів
«Рибницького історико-краєзнавчого музею».