Як багато добрих, світлих слів хочеться сказати на адресу вчителів! Для кожного з нас вони є надійною опорою у світі знань і взірцем у житті.
Я хочу розповісти про свою колегу – вчительку української мови та літератури Ксенію Афанасіївну Постову. Познайомилися ми з нею в 1980 році, коли вона прийшла в нашу школу старшою піонервожатою. Пам’ятаю, як стояла вона біля столу директора школи, така ошатна і красива, молода, з посмішкою і добротою в очах.
Минули роки… Багато всього змінилося в житті держави й у житті жінки: спочатку – вчителька початкових класів, потім – завідувач ДНЗ «Світлячок», і, нарешті, вчителька української мови та літератури – всього понад 40 років педагогічного стажу. За сумлінну багаторічну працю Ксенія Афанасіївна заслужила почесне звання Відмінника народної освіти ПМР, вона відзначена галузевими та державними нагородами: Грамотою Президента ПМР і медаллю «За трудову доблесть».
Принцип роботи Ксенії Афанасіївни – обережно і дбайливо допомагати юним обдаруванням розкритися, вселити в них упевненість. Вона намагається навчити дітей розуміти навіть те, про що не говорять, тобто навчити бачити, встановлювати, простежувати зв’язки в просторі й часі.
Моїй героїні притаманні такі чудові людські риси як простота й доступність, демократичність у спілкуванні, глибока ерудиція й знання. Вона – надзвичайно цікавий співрозмовник і може запросто завести розмову з будь-якою людиною на різні теми. На всі запитання у неї завжди знайдеться відповідь, людей притягує її природність та висока тактовність у манері спілкування, повага до співрозмовника. Завжди привітна, енергійна, доброзичлива, вона збагачує людей ідеями, практичною участю, заряджаючи їх оптимізмом, вірою у свої сили, зумовлюючи тим самим успіхи на їхньому шляху. Усі колеги знають, що її уроки – це наочний приклад наслідування, оскільки вона вміє правильно формулювати завдання і проблеми уроку, направляти міркування дітей у потрібне русло, застосовувати різні форми проведення уроків, використовувати досвід учителів-новаторів, методистів-науковців. І всьому цьому сприяють завжди діловий настрій, швидкий темп, емоційно бездоганна мова вчительки, правильно обрана методика, використання наочних посібників і застосування ефективних технологій.
Не шкодуючи ні себе, ні сил, ні часу, вчителька завжди перебуває в курсі всіх педагогічних новинок, щедро ділиться з колегами своїм педагогічним досвідом. Ксенія Афанасіївна – вмілий і тактовний наставник молодих, великий трудівник і просто надійний друг, розумний колега, керівник районного методичного об’єднання вчителів української мови та літератури, член республіканської методичної ради. Її учні з задоволенням беруть участь у творчих конкурсах, олімпіадах, науково-практичних конференціях різних рівнів і стають призерами й переможцями. Протягом усіх років своєї роботи педагог забезпечує високий рівень навчання учнів, практично на 100 %.
Бути класним керівником – теж справа непроста і дуже відповідальна, адже багато в чому саме від нього залежить формування майбутнього наших дітей, а отже, і наше майбутнє – їхніх батьків. У поточному навчальному році у Ксенії Афанасіївни, дійсно, планується «золотий» випуск: з 15 одинадцятикласників – 6 претендентів на золоту медаль.
Скільки є і було по-справжньому талановитих учнів в її класах! Усі, кого виховала, кого навчала ця дивовижна людина, працюють у різних галузях, стали лікарями, вчителями, журналістами, економістами, військовими, енергетиками, банкірами, бізнесменами, будівельниками, робітниками і просто хорошими людьми.
Ось така вона Постова Ксенія Афанасіївна, людина невтомної душі, невичерпної енергії, активної життєвої позиції й відданості своїй справі.
Одного разу мудрець сказав: якщо в цьому житті ти наставив на шлях істинний хоча б одну людину – ти прожив його недарма. Тож нехай кожен учитель знає, що життя його – це подвиг, розміри якого не можна ні описати, ні, навіть, уявити. Учителі – це покажчики на нашій дорозі життя: десь вони обмежують, десь – попереджають, десь – заохочують, і все це заради того, щоб ми досягли своєї мети, не зійшовши з цієї самої дороги.
Непросто вкласти в голови дітей премудрості наук, а ще важче навчити їх учитися – вбирати знання залюбки, допитливо добувати їх із книг і життя. Але ж, відкриваючи дитині світ, учитель навчає її жити в цьому світі. Учительське серце ніколи не втрачає віри в можливості дитини й у свої можливості наставити її на правильний шлях.
І я знаю, що завжди – в XXI столітті й пізніше – педагог вічний на землі. І вважаю, що у педагогів завидна посада під сонцем. На цю посаду не призначають – педагогом стають за покликом серця. Тому робота вчителів викликає захоплення – вони знову і знову доводять, що майстерність натхненна, а знання вічні.
Людмила МЕЛЬНИКОВА,заступник директора з навчально-виховної роботи
МОЗ «Ближньохутірська ЗОШ».