Ветеран війни та праці Іван Кирилович Павленко – представник того покоління, яке стало свідком становлення великої Радянської країни й активним учасником декількох етапів її розвитку. Маючи такий життєвий досвід, він є мудрим порадником у різних справах. Тому до його думки щодо життєвих питань або проблем буття прислухаються всі.
Охоче слухають спогади ветерана молодь і представники старшого покоління. Навіть про найстрашнішу сторінку своєї біографії – Велику Вітчизняну війну – розповідає він відверто та зрозуміло. Розказує, як розгубилися односельці, дізнавшись про віроломний напад ворога, як приголомшені були його швидким переможним наступом. З жахом згадує він довгі роки фашистської окупації, коли німецько-румунські загарбники встановлювали свої порядки – деколи здавалося, що назавжди…
Але наприкінці березня 1944-го і на Кам’янщину прийшли солдати-визволителі. Іван Павленко добре пам’ятає бій за рідну Катеринівку, під час якого був підбитий один із радянських танків. Згадує, як поховали бойові товариші полеглого в бою Миколу Приходського – зовсім ще молодого солдата, його однолітка. На місце вбитого воїна стали до червоноармійських лав сотні катеринівців. Були серед них батько та син Павленки: Кирило – досвідчений піхотинець, який воював у громадянську, і 20-річний Іван.
Бойове хрещення новобранці прийняли під Оргеєвом. Вони йшли правобережжям Дністра, звільняючи міста і села, тіснили противника до державного кордону. У документах 122-го окремого саперного батальйону читаємо: «Під час боїв дивізії в Бессарабії червоноармієць Павленко І.К. установив до 300 штук протитанкових мін під вогнем противника».
Підрозділ, в якому служив Іван, нарівні з іншими родами військ, брав участь у наступальних операціях і запеклих боях. Довелося бити фашистів у Румунії, Болгарії, Чехословаччині. На саперах лежало подвійне навантаження. Під шквальним вогнем противника вони розміновували дороги для наших військ, зводили необхідні споруди, наводили мости.
Найбільш кровопролитною операцією для Івана Павленка стала битва за визволення Угорщини. Тут навесні 1945-го німці вирішили нанести контрудар. І тепер, немов кадри кінохроніки, проносяться перед Іваном Кириловичем форсування Дунаю та запеклі бої за Секешфехервар. У Балатонській операції інженерні війська виконали величезний обсяг робіт. Рили окопи та бліндажі, забезпечували приховане розміщення техніки. Мінували небезпечні напрями, якими наступав ворог. Фашисти стягнули на цю ділянку всі сили. Масовані танкові атаки змінювалися нічними авіанальотами. Був наказ: «Триматися до останнього патрона!», і оборона вистояла. А учасник тих боїв Іван Павленко був удостоєний Подяки Верховного Головнокомандуючого «За форсування Дунаю» та «За відмінні бойові дії під час прориву оборони німців на південь від озера Балатон», медалі «За взяття Будапешта».
Відзначився наш земляк і на річці Драва, яка була південним кордоном між Угорщиною та Югославією. Сапери йшли попереду своїх військ, щоб створити умови для їхньої переправи. Противник контратакував за підтримки бронетехніки. І під безперервним вогнем із двох сторін сапери зуміли збудувати міст, яким 84 стрілецька Харківська Червонопрапорна дивізія форсувала річку. За цю операцію Іван Павленко був нагороджений медаллю «За бойові заслуги».
Звістка про капітуляцію фашистської Німеччини застала сапера в Австрії. 8 травня 1945 року розпочали наступ на Грац – і лише в другій половині наступного дня увійшли до міста, подарували жителям волю.
Повоєнна біографія Івана Кириловича тісно пов’язана з рідною Катеринівкою. Він будував хати для односельців і колгоспні об’єкти, допомагав відновлювати техніку. З особливим задоволенням працював на землі. Пізнав усі тонкощі роботи в рільництві, садівництві та виноградарстві. За ці знання та практичні навички товариші по роботі вибирали його ланковим і бригадиром. 14 років завідував І. Павленко колгоспним током, на який звозили збіжжя з трьох сіл: Катеринівки, Слободи-Рашкова та Строєнців. І весь урожай хліба він зберігав без втрат. А до бойових нагород додалася медаль «За доблесну працю».
Любов до землеробської справи проніс Іван Кирилович крізь усе життя. І тепер із задоволенням порається на присадибній ділянці. Попри поважний вік, усі роботи виконує сам. А напередодні 95-річчя власноруч посадив 12 саджанців винограду: по одному для кожного онука та правнука. Живуть вони в містах: одні – в Рибниці, другі – в Кишиневі. Засновника династії відвідують часто. От і в день народження приїхали в Катеринівку з подарунками.
Привітали ветерана зі знаменною датою не лише численні родичі, а і керівники району та села, народні депутати, представники дружного колективу сільської школи, товариші по громадській роботі з районної Ради ветеранів.
Приєднується до привітань, адресованих ювілярові, і наш колектив із головним побажанням: зберігати активність і бадьорість ще багато років, даруючи всім нам щастя спілкування з цікавим співрозмовником – відважним солдатом, трудівником-землеробом, справжнім патріотом рідного краю.
Ніна ПАНАЇДА.