Усі музеї Кам’янського району – меморіальні, тобто присвячені пам’яті відомих земляків: Героїв Радянського Союзу Петра Вершигори, Федора Жарчинського, Івана Коваля, Івана Солтиса та керівника підпільної організації, що діяла в роки Великої Вітчизняної війни, Якова Кучерова. Здавалося б, їхні біографії давно вивчені, музейні експозиції повністю укомплектовані, а справа музейних працівників – проводити екскурсії та читати лекції.
Насправді ж ці, щиро захоплені своєю професією люди, не припиняють пошукову роботу та збір експонатів. Вони буквально по рядочку, скрупульозно пишуть літопис рідного краю, вносячи до нього події, що відбуваються кожного дня, а також відновлюючи забуті сторінки минулого. Прикладом такої активної діяльності можуть бути розвідки завідувача літературно-меморіального музею П. П. Вершигори Тамари Коржової. Вона не тільки дбайливо зберігає відомості про минуле Северинівки – одного із старовинних сіл Кам’янщини, а ще й веде велику просвітницьку роботу, відкриваючи широкій громадськості маловідомі історичні факти й незаслужено забуті імена земляків.
Під час однієї з наших зустрічей Тамара Олексіївна розповіла, що нині допомагає колективу Северинівської школи підготувати захід, присвячений 100-річному ювілею поета-пісняра Лефтія. Прізвище я пам’ятала, адже робота журналіста схожа з краєзнавчою: за присвячені їй роки в пам’яті відкладається чимало відомостей про різні події та про цікавих людей. Але на імені та короткій до нього примітці: «Займався літературною творчістю» мої знання про Лефтія обривалися. Тамара Олексіївна порадувала цікавою розповіддю, яку пропоную увазі читачів «Гомону».
Незвичайна доля
«Володимир Лефтій народився у Северинівці у вересні 1918 року. На жаль, точну дату встановити поки що не вдалося, адже через ціле століття у селі не залишилося очевидців, найближчих родичів і друзів», – пояснила Тамара Коржова.
З дитинства проявилися потяг Володимира до творчості та його майстерне володіння словом. По закінченні сільської школи Лефтій поїхав навчатися до Харківського комуністичного газетного технікуму. Але через важку хворобу він кинув навчання і повернувся в Северинівку. Покращивши стан здоров’я, Володимир вступив до Балтського педагогічного училища. Коли завершив навчання в училищі, зрозумів, що цих знань замало, і продовжив освіту в Тираспольському вчительському інституті. Проте за фахом працював недовго: знову далася взнаки хронічна хвороба. Їй Володимир Лефтій протиставив свої життєлюбність і поетичний дар.
Почавши писати й друкуватися ще в 1936 році, він створив багато задушевних віршованих творів. «Він пише про Молдавію, де народився і виріс, про українську землю, її міста і села, про її людей. Вірші про трудівників і героїв написані просто та щиро, з великим натхненням. Автор оспівує людину праці та красу природи. Значне місце у творчості Володимир Лефтій присвячує темі боротьби за мир, дружби та єднання народів», – зазначав професор, доктор філологічних наук Степан Крижанівський. Цей український літературознавець часто спілкувався з уродженцем нашого села, який вже переїхав до Києва. Їх ріднила щира любов до поетичного слова.
Вірші, що стали піснями
Про твори Володимира Лефтія побратим по перу Степан Крижанівський написав: «Їм властиві мелодійність ритмічного малюнка й образність, які наближають його вірші до кращих зразків української народнопісенної творчості». І дійсно, багато творів нашого земляка покладено на музику.
У другій половині ХХ століття були популярними його пісні, створені у співавторстві зі знаменитими Григорієм Верьовкою («Слався, рідна Батьківщино») і Платоном Майбородою («Пісня про Вершигору»). Працювали з В. Лефтієм М. Костецький, Г. Гембера, Л. Левитова та багато інших композиторів. Створені ними пісні виконували професійні та самодіяльні хори (серед яких – Національна заслужена академічна капела України «Думка»), вони лунали з естради, по радіо і телебаченню.
На сайті «Каталог радянських платівок» удалося знайти три диски з записами творів, слова яких належать Володимиру Лефтію, а музика Аркадію Філіпенку. У співавторстві ними написані «На колгоспних нивах», «Ми з Донбасу» та інші пісні. А твір «Ой, ти Дніпре повноводний» виконували Народний артист СРСР Микола Кондратюк і Академічний хор імені П. Майбороди Національної радіокомпанії України.
«На жаль, у нашому музеї таких експонатів немає. Все, що ми сьогодні маємо – збірки Володимира Лефтія «Сади Молдавії» та «На щастя землі», а також рукопис вірша «Молодятам», – резюмувала Тамара Коржова. – Цікава історія цього твору. Він був написаний експромтом, коли сім’я Завадських, близька поетові родинними зв’язками, запросила Лефтія у Северинівку на весілля доньки Тетяни. Передаючи автограф Володимира Лефтія в дар музею, вона зазначила, що серед різноманітних весільних дарунків цей став найбільш несподіваним та оригінальним».
Краєзнавча робота триває
Володимира Лефтія не стало в 1989 році. У ту ж пору його донька переїхала до Сіднея (Австралія).
Готуючи публікацію про нашого земляка, ім’я якого було відоме не лише на малій Батьківщині, а і в СРСР, а сьогодні практично забуте, я не лише поспілкувалася із завідувачем Северинівського музею, а ще й «перелопатила» український і російський сегменти Інтернету. Відомостей про Володимира Лефтія в мережі знайшлося зовсім мало. Але є серед них потенціальні джерела інформації. Наприклад, у 2012 році Київське видавництво «К.І.С.» випустило у світ антологію Юрія П’ядика «Українська поезія кінця ХІХ – середини ХХ ст.», до якої увійшли біографії поетів і зразки їхньої творчості. У IV томі йдеться, в тому числі, й про героя цієї статті. На жаль, прочитати книгу онлайн неможливо, не можемо ми послухати пісні Володимира Лефтія, побачити його фотографії…
Але під час пошукової роботи у нас із Тамарою Коржовою виникла ідея: звернутися через газету до придністровців (можливо, і до жителів України, що є читачами «Гомону») з великим проханням допомогти закрити білі плями, які ще маємо у життєписі поета. Сподіваємося, що, прочитавши цю статтю, відгукнуться люди, які знали Володимира Хомовича, й поділяться своїми спогадами про нього, допоможуть збагатити експозицію, присвячену його життю і творчості, над створенням якої працює завідувач музею в селі Северинівка.
Ніна ПАНАЇДА.
Квітучій Молдавії
О рідний краю наш, Молдавія квітуча,
Усім республікам Радянським ти – сестра.
Життя твоє бурлить, немов Дністро могучий,
Ти сповнена краси, любові і добра.
Це ти дала синів Великій Батьківщині,
Що в Жовтні захищали правду, свій народ.
Їх крила піднялись могутні і орлині,
Щоб люд не знав ярма, неволі і негод.
І Фрунзе, і Лазо, і наш комбриг Котовський –
Такі богатирі, прославлені навік.
Легендами про них шумить вода дністровська,
Гордиться ними край і кожен трудівник.
У час тяжких навал, у боротьбі з фашизмом,
Твій вірний, мужній син Вершигора Петро
Громив катів, громив відважно й грізно,
І знав його Дніпро, Карпати і Дністро.
Радіє наш народ. Сади квітують рясно,
Шумлять безкраї ниви, золоті поля.
Як лицарі стоять наш Кишинів, Тирасполь,
Гордиться ними вся Молдавії земля.
Хай лине з краю в край твоя велика слава,
Республіко садів, натхнення і труда.
Пишається тобою сонячна держава,
Що розцвіла, немов веснянка молода.