Читач любить детективні історії. Приємно читати статтю, заздалегідь знаючи, чим вона закінчиться. І взагалі, приємно відчувати себе розумнішим за авторів.
Пробігаючи очима перші рядки цього матеріалу, читач може зловити себе на думці, що десь він уже це чув. Не будемо приховувати: майже так починається відомий радянський фільм «Стережись автомобіля». І сюжет, втілений кінематографістами на екрані, не був реальністю. А ось історія, яку ми хочемо вам розповісти, – не вигадка. Вона дійсно відбулася у Придністров’ї. І повідав нам її полковник міліції Олексій Шерлигін, який доклав чимало зусиль, щоб злочинці були покарані.
Старожили пам’ятають, як на території Тирасполя почали з’являтися підроблені купюри номіналом 50 рублів. Час від часу їх виявляли в магазинах, на ринках – там, де йшла жвава торгівля і продавці не вдивлялися в гроші, які потрапляли до їхніх рук. Так тривало кілька місяців. Співробітники внутрішніх справ нічого не могли вдіяти. Жодної інформації про фальшивомонетників у міліціонерів не було.
Під час дослідження фальшивих грошей експерти встановили, що купюри були склеєні з двох половинок, роздрукованих на кольоровому принтері. Така техніка на той час у нас була рідкістю. Також було помічено, що підроблені купюри були товстіші за справжні. Очевидно, у злочинців не знайшлося підходящого паперу, і їм доводилося витрачати час на те, щоб зробити фальшивки максимально схожими на справжні гроші. Вони не стали «винаходити велосипед» і «зістарили» підроблені купюри давно відомим простим способом: зминали, бруднили, розтягували їх, щоб вони були схожі на оригінали, які давно були в обігу. Так робили й герої польського детективу-комедії «Ліки від кохання», тут же справедливо зауважуючи в розмові, що «погано, коли грошей немає, але коли вони є, ще гірше!»
Цей фільм, а також популярні «Слідство ведуть знавці» та «Місце зустрічі змінити не можна» були добре відомі нашому героєві. Він неодноразово дивився їх з батьком – капітаном міліції Володимиром Михайловичем Шерлигіним, слухав його рідкісні оповідання про службові будні та про те, що можна було розповісти, не порушуючи режиму секретності. І хоча Олексій у шкільні роки не бачив себе в погонах міліціонера, приклад батька, мабуть, глибоко запав йому в душу. По закінченні Кишинівської школи міліції Володимир Михайлович був дільничним міліціонером, а також оперуповноваженим карного розшуку.
Через багато років, закінчивши Одеський політехнічний інститут і спробувавши себе в бізнесі, Олексій все-таки вступив до лав захисників правопорядку. А в той час, коли в столиці були помічені перші фальшиві купюри, він був уже досвідченим оперативником. Під його керівництвом міліціонери накопичували матеріал: за кілька місяців стало відомо близько десяти випадків виявлення підроблених грошових знаків. Співробітники ВБЕЗ негласно патрулювали ринки, вели спостереження в магазинах, розносили по торгових точках інформацію про номери фальшивих купюр, а також вели роботу з раніше судимими за аналогічні злочини громадянами.
І ось під час збуту чергової 50-рублевої купюри вдалося затримати жінку. Як і інші, вона виглядала цілком доброчесно, і можна було подумати, що це чергова «жертва» злочинців. Вона не пам’ятала, як до неї потрапили ці гроші, й, здавалося, була дуже розчарована ситуацією. Але співробітникам ВБЕЗ чуття підказувало: щось тут не так.
«До того часу я вже навчився комунікабельності, – згадує полковник міліції Олексій Шерлигін. – Розмовляти з людьми – просто лише на перший погляд. А побудувати правильний діалог з підозрюваним – майже мистецтво. У процесі роботи мені зустрічалися унікальні особистості: особливий склад розуму, загальна ерудиція, психологічна витримка. Щоб допитати такого підозрюваного, потрібно було відповідати йому, а ще краще – бути на голову вищим. Одне з найважливіших якостей для оперативника – вміння вислухати людину, бути їй цікавим. Тому я і вдячний своїм керівникам за те, що вибудовували мою службову діяльність поетапно, даючи можливість зростати у всіх відношеннях.
А от на самому початку моєї служби мені було зовсім не просто. У Тираспольському УВС я почав стажування на посаді оперуповноваженого у відділі по боротьбі з економічними злочинами (ВБЕЗ). Економічної освіти у мене не було. Довелося на практиці здобувати основи спеціальності. Почав знову вчитися: вивчав Кримінальний кодекс та інші нормативні документи, що регламентують роботу Управління. Ми боролися з корупційними складовими: з розкраданнями коштів на підприємствах, хабарами, зловживанням і перевищенням посадових повноважень, а також з фальшивомонетництвом, різноманітним шахрайством.
Як правило, економічні злочини не лежать на поверхні. Вони завуальовані, приховані. Як оперативний співробітник, я повинен був виявити злочин за документами. Потім допитати підозрюваних. Ось тут я зрозумів, що спілкування з людьми вимагає особливої компетентності з юридичних питань. Не можна іти на допит, наприклад, директора підприємства, підкованого юридично і практично, не володіючи певними знаннями. Я закінчив курси підвищення кваліфікації в Тираспольському юридичному інституті та здобув основи професії оперативного співробітника, продовжив навчання на юридичному факультеті ПДУ ім. Т. Г. Шевченка.
У ВБЕЗ Тираспольського УВС я працював недовго. Добивався, щоб наш підрозділ було кращим у республіці. Втім, ми й так були на гарному рахунку в керівництва. Хотілося навести в столиці, образно кажучи, «економічний» порядок. Однак тут мене перевели на посаду начальника відділу по боротьбі з економічними злочинами УБОЗіК (управління по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією) МВС ПМР. Масштаби роботи розширилися до республіканського рівня. Я цілком усвідомлював покладену на мене відповідальність. Завдання перед підрозділом ставили виключно державної важливості.
Перше, за що ми взялися масштабно, – була боротьба з масовим виробництвом фальсифікованих напоїв. Попрацювати довелося максимально, і результати були значні. Нам вдалося ліквідувати підпільні цехи по всій республіці. Безумовно, це заслуга не тільки наша, але й усіх міських підрозділів БЕЗ. Ми не тільки запобігли шкоді державі, але й захистили наших громадян від систематичних отруєнь, які часто закінчувалися смертельним результатом».
Усувати правопорушення, які стосуються великої кількості людей, – важлива частина роботи співробітників правоохоронних органів. Закону в державі зобов’язані дотримуватися всі. Затриману розповсюдницю фальшивих грошей співробітники ВБЕЗ перевірили за базою даних. З’ясувалося, що вона була раніше судима та відбувала покарання у місцях позбавлення волі. Працівники міліції оглянули її квартиру. Обстановка свідчила про безбідне життя власниці житла. Хоча, за її ж зізнанням, підозрювана ніде не працювала.
В її оселі не було жодних зовнішніх ознак підпільного цеху з виготовлення фальшивих грошей. Однак незабаром усе прояснилося, і досить банально: міліціонери виявили під матрацом близько ста підроблених купюр. Підозрювана запевняла, що й гадки не має, як ці «папірці» опинилися в її кімнаті. Співробітники ВБЕЗ застосували деякі психологічні прийоми – і жінка сама запропонувала співпрацю.
Старший син Олексія Шерлигіна, Микита, каже, що батько читав йому кримінальні справи на ніч замість казок. Правда, було це дуже давно, коли Микита був зовсім маленьким – не вмів ще говорити. Можливо, і справу про фальшиві п’ятдесятирублівки Олексій читав біля дитячої колиски – був настільки завантажений, що бракувало службового часу на весь обсяг повсякденної роботи.
Мабуть, любов до служби в міліції передалася й Микиті. Зараз він навчається на першому курсі Тираспольського юридичного інституту та планує стати оперативним співробітником, як батько і дід.
«Про службу в міліції розмовляли ще з дідусем. Він згадував цікаві випадки зі своєї практики, багато розповідав про своїх товаришів. Дід показав мені багато фільмів про міліцію. Зі старих подобаються «Місце зустрічі змінити не можна», «Сищик», із сучасних – серіал «Глухар».
Моя старша сестра Дарина працює в апараті МВС і навчається на юридичному факультеті Придністровського держуніверситету. Так вийшло, що моя дівчина, що не дивно для мене, навчається в Тираспольському юридичному інституті», – розповів Микита.
До речі, зі своєю дружиною Наталею полковник міліції Олексій Шерлигін також познайомився на службі. Наталя Петрівна працює в центральному апараті МВС. Ось така міліцейська родина, міліцейська династія.
Свого часу історія із фальшивими грошовими знаками була широко відома в столиці. Затримана жінка розповіла, що, перебуваючи в компанії раніше судимих громадян, пристала на їх пропозицію заробити, збуваючи підроблені гроші. Чоловіка, який запропонував збувати фальшивки, вона раніше не знала. У компанії його називали «професором»: він носив окуляри, вміло застосовував підвищені заходи конспірації, не залишав свій телефон і будь-яких інших своїх координат.
Згадується герой Савелія Крамарова із «Джентльменів удачі», який говорив: «У мене один знайомий, учений (у нього три класи освіти) десятку за півгодини так намалює, що не відрізниш від справжньої!»
За умовами роботи гроші їй мав привозити таксист, до чиєї машини вона сідала в обумовленому місці тільки після дзвінка «професора» на її домашній телефон. Місця збуту підробок злочинниця повинна була сама знаходити й один раз на тиждень віддавати таксисту справжні купюри, натомість отримуючи «новий товар». Жінка вважала, що працювати так вони будуть довго й безкарно.
Мобільних телефонів тоді ще не було, тому оперативникам довелося оселитися на квартирі у злочинниці, щоб дочекатися дзвінка співучасника. Роздруківка телефонних переговорів показала, що дзвінки до неї надходять з центрального переговорного пункту Тирасполя. Тому була створена ще одна група затримання, яка постійно чергувала в районі місця ймовірної появи злочинця. Через три дні задзвонив телефон, був з’ясований номер машини таксі. Маючи на руках прикмети злочинця, оперативники заздалегідь склали фоторобот, і, звичайно, організатора цієї злочинної групи затримали відразу ж після виходу з переговорного пункту. Таксист, який нічого не підозрював, привіз співучасниці нову партію підроблених купюр для збуту і також був затриманий.
Погоня! Який детективний сюжет обходиться без неї? Один біжить – другий доганяє! Такий непорушний закон жанру. Детектив без гонитви – це життя без кохання!
На відміну від фільму «Стережись автомобіля», у нашій історії погоні не було. Поява міліціонерів для злочинців була несподіванкою. За лічені секунди «професора» і таксиста затримали. В угрупованні виявилося вісім осіб. Практично всі були раніше судимі, й через знайдені у них докази вони змушені були зізнатися у скоєному. За вироком суду вони одержали реальні терміни ув’язнення. А оперативним працівникам ВБЕЗ, які брали участь у цій операції, Придністровський ощадний банк подарував срібні монети.
Ось так закінчилась наша історія. Читач буде правий, якщо визнає, що цей детектив цілком заслуговує на кінематографічну славу. А для співробітників внутрішніх справ, повірте, це будні.
Олексій Володимирович Шерлигін нині працює в Тираспольському юридичному інституті. Він – начальник кафедри оперативно-розшукової діяльності. Свої знання і великий досвід передає майбутнім міліціонерам.
Віталій ЗАБОЛОТНИЙ.