Землероб і хлібороб – найдавніші й водночас сучасні професії на землі. Як у давні часи син заміняв батька в полі біля плуга, так і тепер діти приходять на зміну батькам, досить добре знаючи ціну цій праці.
Василь Погоній теж належить до такої категорії сільських трудівників. Його батьки – селяни з діда-прадіда. Вирощували хліб, тримали господарство, доглядали присадибну ділянку. Усього того, що було вирощено власноруч нелегкою працею, в їхньому домі завжди було в достатку. Діти бачили, як працюють батьки, тому просто не можуть жити по-іншому, не повинні. Усе своє трудове життя Василь Іванович працював у колгоспі, вирощував зернові, потім – сади, займався бджільництвом. Уся його трудова діяльність минула за кермом трактора. Тисячі тисяч гектарів ріллі виорав і тисячі тонн збіжжя обмолотив він за ці десятиліття на своїх «важкоатлетах», працюючи до сьомого поту, не знаючи свят і вихідних, перерв і відгулів.
Та споконвіку настає той день, коли механізатор, хлібороб забуває про всі трудові тяготи, невдалу весну і дощову осінь. Це той момент, коли перше зерно з бункера комбайна золотим водоспадом переливається в кузов машини. Так би працював і далі, та почалася перебудова. Колгоспів не стало – і залишилися механізатори без роботи.
Любов до землі, прищеплена з дитинства, не давала спокою Василеві Івановичу. І от він наважився: взяв свої паї та паї родини й на 17,7 га заснував своє господарство. Робота в полі забирає багато часу, але, коли збираєш урожай, серце радіє. Землероб вирощує нині у своєму фермерському господарстві всього потроху: зернові, баштанні та овочеві культури, тримає пасіку. У нього завжди можна купити смачні овочі та мед. Робота непроста, тому на полі працює вся сім’я: дружина, двоє синів і невістка. І ніхто з них не скаржиться, що доводиться рано вставати й пізно лягати, оскільки результат праці радує не тільки їх, а і селян. Адже свою продукцію він принесе кожному додому – лише зателефонуй і замов. За все це йому всі глибоко вдячні.
Завідувач музею села Гидирим
Тетяна КОЗЛОВСЬКА.