Не було випадку, щоб спілкування з ним не підтверджувало одного разу почуте від простого парканця про Івана Васильовича: «Ось це людина!» Зауважте, не керівник, а людина (найчастіше парканці дуже скупі на подібну оцінку).
Я не винен нікому
«Я не винен нікому, і мені ніхто не винен. Камінь за пазухою не тримаю і в «темних» схемах участі не беру. Приховувати мені нічого», – сказав Іван і познайомив із сином Вадимом, який вдається в усі процеси та стає головним і тямущим (судячи з його висловлювань) помічником батька. Стало зрозуміло і те, чому принципова позиція Івана Недєлкова з багатьох питань стосовно до аграріїв і жителів села Паркани – «різати правду-матку» і не боятися її наслідків.
Землю доводиться відвойовувати
Під ріллею в ТОВ «Недагро» спочатку було не так уже й багато землі – понад 350 га. Із загальної ріллі 232 га – це в минулому розкорчовані сади й виноградники, частково затоплювані повенями площі, а місцями просто звалища сміття. Процес упорядкування земельних угідь триває й нині. Протягом останніх років щорічно відвойовуються все нові й нові площі, йде справжня рекультивація земель. Іван Васильович каже: «Якщо землю не обманювати, вона ніколи не підведе. Той, хто починає економити на землі, на всьому виробничому процесі, отруює землю китайською хімією, мучить її, ніколи не досягне вагомих результатів».
Щоб одержати високий урожай пшениці, торік посіяли два перспективні сорти: «Золотоколоса» і «Достаток» київської селекції, потенціал яких за наявності всіх складових – до 110 ц/га. Чотири рази провели оброблення посівів. Так, значно витратилися (одне оброблення – 30 у.о. на гектар), зате вся пшениця якісна, продовольча, та і врожайність 60 ц/га.
Продуктивна взаємодія
Співпрацює товариство з ТОВ «Агропарк», яким керує агроном зі стажем В. Тимофєєв. «Агропарк» – офіційний представник фірми «Баєр», що реалізує засоби захисту насіння кукурудзи, соняшнику, ріпаку та овочевих культур. Плоди спільної діяльності двох заповзятливих парканців тоді вразили: на полях «Недагро» почала красуватися велетенська кукурудза – гібрид «Лучіус», – на крайніх рядах якої на кожному стеблі було по два величезних качани. Дилетантам і рвачам не добитися таких результатів. І тут згадалось якось сказане І. Недєлковим: «У нас підприємці діляться на дві групи: на тих, хто створює, і тих, хто, скориставшись моментом, прихоплює, продає, краде, миттєво наживається. Потім такий бізнес закінчується, адже для того, щоб вести виробництво, недостатньо спритності й хитрості».
Творчий підхід
У цій фірмі поливають вже 80 % земель. І це не подарунок попередніх господарів, а планомірна праця нинішнього власника: працюють на нижньому і верхньому рівнях насосні станції, сконструйовані самими землекористувачами з того, що було; створено басейн на 30 тисяч кубометрів води. Іван Васильович жартує: «Сюди два КамАЗи піску, відро морської солі, парасольку – і ніякого моря не треба». Велася тоді робота з прокладання нової зрошувальної траси на 1,3 км; діяв дощувальний комплекс із 5 бобін.
До речі, в «Недагро» у 2016 році поливали особливий гібрид кукурудзи, який, дозріваючи, «скидає» вологість, тому додатково сушити зерно цього сорту не потрібно. Чудово виглядає кукурудза сорту «Респект». Попри таку гучну назву, називали її мамалижною, тому що немає кращого сорту для приготування молдавської національної страви.
Люцерна, як і зерновий горох, вирощується в цьому господарстві як хороший попередник для сівозміни. Але виявилося, що посівом цієї культури переслідується ще одна мета. Експериментальна ділянка показала, що люцерна ефективніше, ніж гербіциди, бореться з очеретом, який у нижній зоні поблизу Дністра панував довгі роки. На двометровій глибині розташовується іноді його коріння. За три роки люцерна все ж таки здолала очерет.
Лінія електропередач, прокладена кілька років тому до польового стану, – теж результат підприємливості Недєлкова, як і сам польовий стан, що виник на місці напівзруйнованої хатинки, котрий включає склад для зберігання сіна, склади для зерна, акуратний будиночок для працівників. Усе ґрунтовно і, як в народі кажуть, із розумом зроблено.
Мірило людини не в багатстві
Мають рацію люди, коли говорять і про невгамовний характер, що не дає спокою Недєлкову, і про його ґрунтовність та багато іншого, чим може пишатися його родина. Якби був живий його батько Василь Іванович, який усе життя працював ковалем, він сказав би: «Так кувати долю і надалі!» На жаль, ковальський молот не висікає золоті монети, і сім’я В. Недєлкова, в якій були син Іван і дочка Наталія, жила бідніше за своїх родичів. «Мірило людини не в багатстві, – вважає Іван Васильович, – а в його ставленні до землі, до свого коріння». З синівською безмежною любов’ю ставиться він до матері Марії Матвіївни. Глибоко шкодує, що пішов із життя ще до його народження дід Іван Тимофійович, який повернувся з війни пораненим. Його брат Василь Тимофійович, нагороджений медаллю «За відвагу», орденами Слави III ступеня та Вітчизняної війни II ступеня, намагався замінити хлопчику рідного діда. Те, як згадує про нього Іван Васильович, переконує, що ветерану Другої світової це вдалося.
Древо сім’ї Недєлкових розростається. Першого листопада виповнилося два роки синам Вадима та його дружини Ольги – Івану і Дмитру. З особливою теплотою говорить про онуків Іван Васильович, згадує, як разом відвідували Бендерську фортецю і, посміхаючись, зауважує: «Прикольні вони…»
Не в його характері ухилятися
Як до рідних, ставиться він і до тих, хто звертається до нього, вже як до депутата Верховної Ради республіки, з проханнями. Папка розміром як два томи «Великої радянської енциклопедії» – це тільки ті звернення, які вже вирішив народний обранець. Не в його характері ухилятися або пройти повз того, що вимагає втручання чи допомоги. Трапляється, що цим намагаються скористатися не зовсім чесні люди. Не враховують вони, що І. Недєлков пробивався в житті через терни, сам дізнався почім фунт лиха і добре розбирається в людях. По-всякому намагався заробити на життя наш земляк, навіть далекобійником був. Потребував часом допомоги, й вона надходила звідти, звідки не очікував, але допомагали абсолютно чужі люди. Принцип «узяв, значить, віддай» завжди ставив на перше місце. Сторицею віддавав тим, хто надавав допомогу. Іван Васильович добре розуміє, коли вона по-справжньому потрібна. В людях він цінує порядність у найширшому значенні цього слова: в дружбі, любові, бізнесі, навіть у проханнях про допомогу. «Є люди, які бідно живуть, але відкриті, гідні, їм із задоволенням подам руку і готовий підставити своє плече», – каже І. Недєлков. – Вадима вчу бути сильним, а то життєві жорна швидко перемелють на порошок. Але принцип «живи й давай жити іншим» забувати не можна. Адже справжня мета бізнесу – не гроші, не прибуток, а служіння сім’ї, з якою пов’язав свою долю, у підсумку – суспільству, батьківщині. Як би пишномовно це не було сказано».
Може, тому що ці принципи спрацьовують на благо, стабільно працює колектив «Недагро», а ще тут «просто добре виконують обрану справу».
Постійне прагнення до вдосконалення
Підвищення ефективності виробництва вимагає постійного впровадження нових проектів. Так, раніше в господарстві вирощували кукурудзу, яка «скидає вологу», а нині, закупивши високоякісне насіння у фірми «Сенгента», посіяли на неполивному масиві посухостійкий сорт королеви полів. Дотримуючись усіх агротехнічних вимог під час її оброблення, всі переконалися, що є сенс її вирощувати, адже витрат набагато менше, ніж на поливній кукурудзі, а різниця у врожайності невелика.
Торік посіяли високоолеїновий соняшник. Попри те, що врожайність його нижча, ніж у звичайного, і вихід олії з нього трохи менший, за своїми якісними параметрами і вмістом олеїнових кислот одержана з нього олія перевершує оливкову. Строго дотримуючись технологій, зберігши корисні амінокислоти, у своєму цеху одержали так звану «зелену» олію, якій у Європі віддають перевагу. Там, піклуючись про здоров’я, все більша кількість споживачів відмовляється від рафінованої й дезодорованої олії, використовуючи високоолеїнову для смаження і салатів. Увесь вирощуваний соняшник переробляє Недєлков у себе на підприємстві.
«Пшеницю вирощую теж, вносячи все необхідне, щоб її якість була висока. Одержую клейковину пшениці не менше, ніж 30 % та відмінні хлібопекарські властивості», – із задоволенням каже підприємець.
У минулі роки всю пшеницю переробляли на своєму млині. Нині підприємці частину реалізують одразу, щоб продовжити розпочате будівництво. У власній пекарні випікають хліб, який реалізують через свій та інші магазини в Бендерах і Тирасполі. Високоякісне борошно має попит у хлібобулочному виробництві, у кондитерів, і, звичайно, у населення. «Я не прихильник продажу сировини, інші культури (горох, люцерну, ріпак) вирощую, щоб дотримуватися сівозміни, проте не забуваю і про їхню економічну ефективність», – така ще одна принципова позиція Недєлкова. Як учений відчуває свій нерозривний зв’язок з альма-матер, так кожен болгарин відчуває себе часточкою прабатьківщини. Далеко від Паркан розташована столиця Болгарії Софія. Але близькість до неї підкреслив Іван Васильович, коли назвав створене ним кафе «Софія».
Новий масштабний проект заволодів підприємцем і не дає йому спокою. У ТОВ «Недагро» розпочато будівництво великого зерносховища (власним коштом). Іван Васильович і Вадим Іванович давно дійшли висновку, що процентні ставки, за якими у нас банки видають кредити, часом не сприяють, а гублять добрі починання. Нині масштабне будівництво в самому розпалі. Батько і син сподіваються, що реалізація задуманого сприятиме зберіганню не тільки зерна власного виробництва, а й дасть можливість надавати послуги зі зберігання вирощеного іншими, оскільки загальний обсяг сховища складе 5 тисяч тонн. Практично завершені роботи нульового циклу і вже видніються обриси майбутньої споруди.
Розвитку господарства стали тісними наявні земельні угіддя, тому Міністерство сільського господарства і природних ресурсів виділило йому 290 га з-поміж необроблюваних земель, які заростали бур’янами не один рік.
Про відпочинок та захоплення
«Так, відпочити не завадило б, полювання і риболовлю люблю. Але, на жаль, вже не пам’ятаю, коли це було, щоб я посидів зі снастями на березі улюбленої річки. Хлопчаками ми часто бігали на Дністер купатися і ловити рибу. От, може, коли онуки підростуть, разом і порибалимо», – говорить І. Недєлков і посміхається, мабуть, знову уявив своїх «прикольних» онуків – Іванка і Дмитрика.
Олег НАСТАСЕНКО.