Усеобіймаюче око України

Дивовижний світ художнього слова видатного українського письменника, якого знають і люблять мільйони людей у всьому світі, й нині полонить читача. Письменники такої творчої снаги й масштабу народжуються нечасто, але таким є Іван Нечуй-Левицький – відомий художник слова, прозаїк, теоретик літератури, педагог, новатор, гуманіст, літописець століття.

Кафедра української філології ПДУ ім. Т. Г. Шевченка виступила організатором республіканської науково-практичної конференції «Іван Нечуй-Левицький у культурному просторі: історична постать, аспекти творчості, дискурс», присвяченої до 180-річчя від дня народження відомого митця.

Зі словами привітання до присутніх звернулася в. о. декана філологічного факультету, кандидат філологічних наук, доцент Наталія Кривошапова: «Сподіваюся, що конференція буде творчою, динамічною, ми відновимо й налагодимо ширші контакти, щоб надалі продуктивно працювати не тільки в рамках університету, а об’єднати філологів усього Придністров’я». Логічним продовженням промови стала її доповідь «Моно- і білінгвізм у лінгвістичній теорії Івана Нечуя-Левицького». За словами філолога-науковця, письменник зробив вагомий внесок у розвиток усього мовознавства. На прикладі української мови він розробив систему методів та прийомів у лінгвістиці.

Нечуй-Левицький наприкінці 90-х років ХІХ ст. перекладав Біблію. Випускник Київської духовної академії зі ступенем богослов’я він, звичайно, був добре обізнаний зі Святим письмом. У 1860–1862 роках переклад Біблії здійснили в чотирьох духовних академіях – Київській, Петербурзькій, Московській і Казанській. Лише 1903 року Британське біблійне товариство видало першу повну українську Біблію «Святе письмо Старого й Нового Завіту» у перекладі І. Нечуя-Левицького, П. Куліша та І. Пулюя. В Україні переклад вперше частково був опублікований у 1906 році. «Іван Левицький – се великий артист зору, се колосальне, усеобіймаюче око України», – писав про нього Іван Франко.

Для придністровців визначним є той факт, що понад 10 років Іван Нечуй-Левицький перебував у Кишиневі, де під час учителювання у чоловічій гімназії вийшли у світ його найкращі повісті «Микола Джеря», «Кайдашева сім’я» та «Бурлачка».

«Еволюція творчості Івана Нечуя-Левицького в контексті російської та української літератур» – під таким кутом зору розглянув постать і роль письменника в. о. завідувача кафедри російської та зарубіжної літератури, доктор філологічних наук, професор Сергій Заяць. «Це свідчить про те, що українська й російська література взаємодіють, і ми навчаємося одне в одного», – зазначив літературознавець у своєму виступі.

Про вплив художника слова на розвиток літературного процесу в Україні розповіла вчителька української мови та літератури вищої кваліфікаційної категорії МОЗ «Тираспольська загальноосвітня школа № 16» Ольга Бурдужа й навела яскраві приклади його вагомого внеску в піднесення української літератури. «Нечуй-Левицький, дійсно, був одруженим із літературою. Він став світським схимником, з обов’язковими побутовими ритуалами, які, напевно, трохи заглушували тривогу від його крижаної людської самотності. Віддаючи без останку свою долю національному красному письменству, він таки здобув вічне життя, доки живе пам’ять про нього. Творчість письменника не тільки збагатила українську літературу, а й значно прискорила її розвиток», – завершила свою промову Ольга Бурдужа.

За півстоліття творчої діяльності І. Нечуй-Левицький написав понад п’ятдесят високохудожніх романів, повістей, оповідань, п’єс, казок, нарисів, гуморесок, літературно-критичних статей. Його повісті «Причепа», «Гориславська ніч», «Дві московки», «Хмари», зі спогадів Івана Франка, «…читала вся Мала Русь з великою вподобою». А повісті «Кайдашева сім’я» та «Микола Джеря» й донині є не тільки неперевершеними творами української літератури з художньої точки зору, а й актуальними за своїм змістом. За словами завідувача кафедри української філології ПДУ імені Т. Г. Шевченка, кандидата філологічних наук, доцента Олени Якимович, творчість письменника – це «розкрита книга», в якій ми бачимо життя українського народу, його прагнення й мрії. Чарівне слово Нечуя-Левицького не згасло. І в тих досягненнях, які здобула українська література, є частка заслуги класика. У цих справжніх літературних перлинах письменник виявив велику майстерність у змалюванні народних характерів. Його сміх і сатира зумовлені життєвими конфліктами й ніколи не мали на меті образу гідності людини, а навпаки, вселяли оптимізм і надію на краще життя.

Після заходу викладачі та студенти матимуть можливість надіслати свої наукові дослідження в збірник наукових праць, який друкуватиметься за матеріалами науково-практичної конференції.

Анастасія   ОЛЕШКО.