Варто було акторові, який у новому спектаклі грав крихітну епізодичну роль, з’явитися на сцені, як у залі для глядачів, що стежили до того за діями артистів з холодною байдужістю, виникала, за свідченням преси, «буря оплесків і радості». Так виконавець своїм мистецтвом вносив важливу поправку й у вимисел драматурга, і в сам хід нудної постановки.
З першого виходу на сцену він здобув прихильників свого неперевершеного таланту, ставши провідним актором Одеського театру – одного з найбільш вибагливих до сценічного мистецтва міст України. Цим артистом був тоді ще мало кому відомий «аматор» із Херсона Юрій Шумський – володар тонкого природного чуття ритму, багатого відтінками сильного голосу, відкритого обличчя з ясною щирою посмішкою допитливих очей.
Один із засновників української театральної школи Юрій Шомін (Шумський) народився 5 (17) листопада 1887 року в Тирасполі в багатодітній родині. Його батько був чорноробом, не цурався ніякого випадкового заробітку, була це лісопильня чи відхожий промисел – тобто тимчасова сезонна робота. Хоча Тирасполь того часу був багатим торговельним містом, та батько майбутнього актора Василь Шомін жодного дня не мав упевненості в тому, що новий день принесе йому бодай якусь копійчину. Жили дуже бідно.
Загинув чоловік під час пожежі, рятуючи чужого хлопчика з полум’я, а сам залишив малого синочка Юрка, якому не виповнилося й двох рочків, та ще шістьох дітей. Єдиним джерелом існування осиротілої родини стала поденщина – миття підлоги, прибирання та прання у багатіїв. Так сім’я бідувала в Тирасполі ще одинадцять років. І чомусь саме в цей період дитячою мрією хлопчика став театр. Юрій Васильович не міг цього пояснити, вже навіть ставши актором.
Певного часу мати Юрія з численною родиною в пошуках кращої долі вирішила переїхати до Херсона. По дорозі вони на якийсь час зупинилися у далеких родичів в Одесі. Хлопчина, якому випадково потрапила на очі будівля Одеського театру, щоразу шукав привід, щоб провести біля неї хоч хвилину, не міг відірвати очей від цієї краси. Як потім розповідав Юрій Шумський, це було найбільш разючою подією його дитинства.
По приїзді до Херсона Юрій потрапив на навчання до трикласного міського училища. Одначе за участь в революційному русі учнівської молоді хлопець, згідно з розпорядженням попечителя Одеського навчального округу, був виключений з останнього класу. Вигнаний зі школи підліток потрапив у середовище робітників херсонського порту, робив конторником, табельником, бухгалтером, вантажником.
Після подій 1907 року в місті було створено аматорський театральний гурток з «куховарчиних дітей», серед яких опинився і Юрій, який мав найбільшу популярність у глядачів. Незабаром гурток виріс до рівня напівпрофесійного театру з постійним колективом виконавців і власним репертуаром. Молодий чоловік мріяв реорганізувати його в український професійний театр, та задум не вдався. І Юрій, тимчасово порвавши зі сценою, став пекарем.
На шляху до улюбленої справи Юрієві Васильовичу довелося працювати у Херсонському відділі соцзабезпечення, а потім губернським комісаром, керувати місцевим волосним відділом народної освіти, бути інструктором театрального відділу, їздити по селах та організовувати драматичні й хорові гуртки, самому брати у них участь і керувати ними.
На початку 1925 року, коли в старій театральній Одесі виник український театральний колектив – «Укрдерждрама» (згодом – Одеський театр Революції), до складу нової трупи був запрошений і Юрій Шумський. На сцені театру народжувалася нова українська драматургія: саме тут уперше були поставлені п’єси Олександра Корнійчука, Івана Микитенка, Миколи Куліша, Івана Дніпровського, Якова Мамонтова та інших.
Юрій Шумський прослужив там до 1934 року, після чого наказом Наркомату освіти наш талановитий земляк був переведений до Києва для зміцнення художнього складу театру ім. Івана Франка. На його сцені актор зіграв роль неповторного Свирида Голохвастова у комедії Михайла Старицького «За двома зайцями», спритного пройдисвіта і шахрая Фігаро – героя п’єси П’єра Бомарше «Весілля Фігаро», колоритного Кіндрата Галушку в комедії Олександра Корнійчука «В степах України» та багато інших прекрасних образів.
У кінематографі Шумський дебютував, зігравши роль грабіжника Бені Крика в німій кінострічці «Беня Крик», прем’єра якої відбулася в 1926 році. Пізніше на кіноекранах з’явилися фільми з Юрієм Шумським «Борислав сміється» (1927), «Буря» (1928), «Нічний візник» (1928) та інші. В 1939 році актор знявся у головній ролі командувача фронтом у кінофільмі «Ескадрилья № 5». Інша його назва «Війна починається». У роки Великої Вітчизняної війни він був художнім керівником підпільної радіостанції ім. Т. Г. Шевченка.
У повоєнні роки акторові двічі довелося грати роль маршала Олександра Василевського у воєнних фільмах «Третій удар» (1948), а також «Сталінградська битва» (1948 – 1949). За це він був ушанований Сталінською премією. Але кіно, на відміну від театру, Юрій Васильович не любив, попри те, що в 1951 році за роль Романюка в спектаклі «Калиновий гай» Шумський стає двічі лауреатом Сталінської премії. Він казав, що у театрі актор кожен раз проживає життя свого персонажа по-новому, малює його характер новими рисами, його дратувало те, що в кіно це неможливо, і що образ, створений ним, назавжди залишиться однаковим.
Юрій Шумський зазнав багато випробувань, найтрагічніше з них – загибель на фронті обох синів. На щастя, у нього залишилася дочка і кілька онуків. Одна з них, Галина Шумська, приїздила до Тирасполя на 200-річчя міста. Жінка розповідала, що «сам Юрій Васильович страшенно полюбляв сюрпризи, ніколи не приходив додому з порожніми руками, завжди у нього знаходився якийсь гостинець. Бувало, понакупляє цукерок, порозсовує їх по кишенях, а потім пригощає всіх домашніх, радує малечу. Вдома завжди було багато людей, а одна кімната була навіть відведена спеціально для приїжджих, на відсутність яких Юрій Васильович ніколи не скаржився. Приїздили в гості знайомі та друзі з Херсона і з Одеси, а також ті, про яких у народі кажуть «дід бабі вуйко» – знайомі знайомих, які колись декілька разів бачилися з ним. Але двері його гостинної домівки були однаково відчинені для всіх».
Юрій Шумський був завзятим рибалкою, хоча вільного часу для відпочинку на природі мав небагато, виступав частенько з шефськими концертами в армійських частинах, у школах, на заводах, ніколи не відмовляючи тим, хто звертався до нього по допомогу. Бувши депутатом міськради, Юрій Васильович займався впорядкуванням Києва, не погоджувався у суперечках, коли вважав себе правим, не через впертість, а з почуття справедливості. Завжди відстоював свої погляди. Він любив людей, і вони йому відповідали взаємністю.
У Дніпровському районі Києва одна з вулиць названа ім’ям видатного актора, а на будинку № 14 на вулиці Володимирській, де він жив з 1944 по 1954 рік, встановлено меморіальну дошку.
Ірина МАСЛОВА.