Сьогодні у світі мало кого здивуєш технологією розгону хмар. А от спробуйте зробити навпаки – створити в небі хмару і викликати дощ! На жаль, людству таке не до снаги. До сих пір. Велися і ведуться експерименти, але надійний спосіб так ще і не придумали. А єдина людина, яка стверджувала, що знайшла чарівну форму, забрала свій секрет в могилу.
Загадкова суміш
Одного разу американець Чарльз Хетфілд (народився в штаті Канзас 1875 року) десь вичитав, що дехто з учених шукає способи штучно викликати дощ. Тема настільки його зачепила, що він почав вивчати все, що має до неї відношення. Його інтерес не був пустим. Річ у тому, що Каліфорнія завжди була схильна до важких засух, і фермери були б щасливі, якби хтось зумів «притягти» на їхнє ранчо хорошу хмару.
І Хетфілд вирішив стати тією людиною, на яку чекали. Через деякий час він почав рекламувати свої послуги як спеціаліст з викликання дощу. З двадцяти трьох хімікатів він придумав суміш, здатну провести в небі реакції, що створюють хмари. Така суміш закладається у спеціальні чани на високих вежах і в результаті особливих хімічних процесів сама піднімається в небо і формує хмари. Склад суміші – секретне ноу-хау автора.
Перші газетні оголошення з’явилися на початку 1904 року. Кілька власників ранчо зацікавилися пропозицією і погодилися заплатити шаману 50 доларів за один дощ. У лютому винахідник разом із братом Полом приїхав на зазначене місце, поставив вежу і почав проводити свої секретні маніпуляції. І що ви думаєте? Дощ пішов! Замовники так зраділи, що видали Чарлзу подвійну суму – 100 доларів. Правда, газети писали, що дощ був просто відлунням шторму, який накрив околиці. Але фермери з обуренням відкинули ці мерзотні домисли.
А шамани краще!
Словом, початок виявився успішним. І Хетфілд почав одержувати все більше і більше замовлень. Найдивовижніше, що він їх насправді виконував! Одного разу до нього звернувся вельми важливий клієнт –
адміністрація Лос-Анджелеса. Спеціаліст і цього разу не осоромив свою репутацію. Він пообіцяв 46 см опадів – і от вам, будь ласка! За таку славну роботу йому заплатили цілу тисячу доларів.
От тільки удачі раз у раз чергувалися з очевидними провалами. Дуже не пощастило «чаклуну» влітку 1906 року, коли він зі своїм асистентом прибув на Юкон. Тамтешні золотошукачі уклали з ним контракт, за яким обіцяли виплатити десять тисяч доларів за хороший дощ. Замовники з Доусона дуже сподівалися на майстерність фахівця з Каліфорнії, оскільки технологія намиву золота вимагала великої кількості води в річках. 11 червня Чарлз поставив свої вежі та взявся «чаклувати». Уже 15 червня в небі виникла хмаринка і … нічого не сталося. 17 червня з’явилася друга хмаринка. І тільки трохи покапав дощ. Преса почала зловтішатися: людина, яка пообіцяла золотошукачам потоки води, набрала її рівно стільки, що ледве вистачило помитися у ванні …
Його невдачею вирішив скористатися вождь місцевого індіанського племені. Він заявив, що запрошеного фахівця потрібно прогнати, а дощ «викличуть» чотири могутні шамани, причому за вдвічі меншу суму – всього за п’ять тисяч доларів. Але влада Юкону вирішила більше не наступати на ті ж самі граблі. З чудо-хіміком вони попрощалися, а з шаманами не хотіли зв’язуватися, оголосивши їхній «метод» марновірством.
Скандальна справа
Треба віддати належне Хетфілду – невдачі не зупиняли його. Він уперто продовжував свою справу, і через десять років після фіаско на Юконі повністю реабілітувався… якщо можна так назвати фантасмагоричні події, що відбулися в Сан-Дієго взимку 1916 року.
У грудні 1915 року Сан-Дієго спіткала грандіозна посуха. Озеро Морена, що було своєрідним водосховищем, майже висохло. Всі розуміли: якщо не піде дощ, місто чекає катастрофа. Представники влади звернулися по допомогу до Хетфілда. Йому та його напарнику, братові Полу, обіцяли заплатити в разі успіху десять тисяч доларів. І вже в січні 1916 року біля озера були поставлені башти та резервуари для води.
5 січня на землю впали перші краплі. Подальшого не очікував ніхто, навіть сам Чарльз. Спочатку по самі вінця наповнилося озеро Морена, потім – сусідні з ним водосховища. А 27 січня прорвало дамбу. На рівнину вирвався потік, який почав зносити будинки, дороги, мости, рейкові шляхи. Багато людей покалічились, двадцять – загинули.
Рада Сан-Дієго, ясна річ, відмовилася платити. Градоначальникам зовсім не сподобався результат, враховуючи збитки, яких зазнало місто через потоп. До того ж, письмового контракту з Чарлзом Хетфілдом не було, тож вирішили, нехай він залишається ні з чим. Спеціаліст образився і пригрозив судом. Йому відповіли: «А ми вам зустрічний позов – платіть 3,5 мільйона доларів у рахунок завданих місту матеріальних втрат. Винахідник визнав лише те, що перестарався з дощем, і подав-таки в суд. Він намірився примусити місто не тільки зняти з нього звинувачення в руйнуванні, але і заплатити йому чотири тисячі доларів за роботу. Розгляд справи тягнувся… 22 роки! Відбулося два суди. І обидва рази рішення були на користь Чарльза. Та тільки наполовину. Потоп був справою Господа – так виглядав вердикт. Це означало, що він не зобов’язаний платити місту компенсацію. Однак і йому місто не дасть ніякого гонорару – він же викликав дощ! Отже, офіційно визнали, що Хетфілд по суті – шарлатан.
Забутий людьми
Американець завжди відкидав звинувачення в шарлатанстві й повторював, що зумів викликати дощ мінімум п’ятсот разів. Правда це чи ні, вже ніхто не дізнається. Серйозні вчені не вірять, що хитра формула взагалі існувала. Погодьтеся: якби Чарльз і справді її винайшов, він напевно перед смертю побажав би розкрити свій секрет, щоб залишитися в пам’яті поколінь як рятівник людства від посухи. Однак він цього не зробив. З іншого боку, може, невизнаний геній просто образився на весь світ і таким чином покарав його? А за що образився? За невіру в його здібності. Та не тільки. Коли почалася Велика депресія, всім стало не до дощу, і Хетфілд взагалі перестав отримувати замовлення. У результаті йому довелося повернутися до того, з чого він колись починав, – до продажу швейних машинок. Навіть коли життя в країні почало налагоджуватися, до винахідника вже ніхто не звертався з проханням викликати дощ. Дружина від нього, невдахи, пішла. Так він і провів залишок життя, майже забутий усіма.
Андрій КРАВЧЕНКО.