Як відомо, під час освоєння космосу людству уникнути жертв не вдалося. Але ми мало про це знаємо.
На Байконурі 24 жовтня 1960 року під час підготовки до старту міжконтинентальної балістичної ракети Р-16 трапилася катастрофа з максимальним числом жертв. Тоді готувалися до її першого випробувального пуску. За 30 хвилин до запланованого старту стався несанкціонований запуск двигуна другого ступеня, руйнування баків першого ступеня і загоряння ракетного палива. У пожежі, за офіційними даними, загинуло 74 людини, а пізніше від опіків і ран померли ще четверо. Однією з жертв цієї трагедії став головнокомандувач ракетних військ стратегічного призначення Митрофан Недєлін. Інформація про цю катастрофу в СРСР була засекречена, а перші згадки про неї в радянських ЗМІ з’явилися лише за часів перебудови – в 1989 році. Основна причина трагедії – грубі порушення правил техніки безпеки під час підготовки до пуску, прагнення встигнути здійснити запуск до річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції.
У радянській пресі до 1985 року не було також відомостей про найпершу жертву загону космонавтів. Валентин Бондаренко загинув 23 березня 1961 року під час тренувань у сурдокамері наукового інституту. Йому було всього 24 роки. Коли Бондаренко відчіплював від себе медичні датчики, то обтер тіло ваткою, змоченою спиртом, і викинув її. Ватка випадково потрапила на електронагрівач, і камера, насичена киснем, спалахнула. Загорівся одяг. Двері камери не вдавалося відчинити протягом декількох хвилин. Від шоку та опіків Бондаренко помер. Після цього випадку було прийняте рішення відмовитися від проектування космічних апаратів зі збагаченою киснем атмосферою. Але сам інцидент був прихований радянським урядом. Якби не ця секретність, то, можливо, вдалося б уникнути загибелі трьох американських астронавтів за аналогічних обставин…
23 квітня 1967 року під час повернення на Землю не спрацювала парашутна система корабля «Союз-1», у результаті чого загинув космонавт Володимир Комаров. Це був перший пілотований випробувальний політ «Союзу». Тоді космічний корабель вийшов на орбіту, але проблем виявилося стільки, що його довелося терміново садити. Однак загибель Володимира Комарова була спричинена під час спуску ударом апарата об землю.
Космонавти Георгій Добровольський, Владислав Волков та Віктор Пацаєв загинули 30 червня 1971 року, повертаючись із першої орбітальної станції «Салют-1» теж під час спуску через розгерметизацію спускного апарату космічного корабля «Союз-11». На космодромі перед стартом основний екіпаж (Олексій Леонов, Валерій Кубасов і Петро Колодін) був замінений дублерами (Добровольський, Волков, Пацаєв). Трагедії могло не бути, якби не політичні амбіції (оскільки американці вже літали на Місяць на тримісних кораблях Apollo, потрібно, щоб і в нас літало не менше трьох космонавтів). Якби екіпаж складався з двох осіб, вони могли бути в скафандрах. Але три скафандри не вміщалися ні за вагою, ні за габаритами. І тоді було вирішено летіти в одних спортивних костюмах.
За шість років до того, 12 жовтня 1964 року, Володимир Комаров, Костянтин Феоктистов і Борис Єгоров уже вирушали в політ на кораблі «Восход» у тісній кабіні, спочатку розрахованій на одну людину (точно в такій літав і Юрій Гагарін). З кабіни з метою економії простору прибрали єдине крісло для катапультування, а самі космонавти летіли не в захисних скафандрах, а в спортивних костюмах. Але тоді біда минула їх.
Спускався «Союз-11» нормально до висоти 150 км і моменту обов’язкового перед входом в атмосферу поділу корабля на три частини. У момент поділу, коли корабель перебував у космосі, несподівано відкрився клапан дихальної вентиляції, що з’єднує кабіну з зовнішнім середовищем. Він повинен був спрацювати набагато пізніше – біля самої землі. Чому відкрився? За визнанням фахівців, це точно не встановлено досі. Тиск у спусковому апараті падав настільки стрімко, що космонавти втратили свідомість, перш ніж змогли відстебнути ремені та вручну закрити дірку розміром з п’ятикопійчану монету. У загиблих були виявлені сліди крововиливу в мозок та легені, пошкодження барабанних перетинок, виділення азоту з крові. Ця трагедія на два роки перервала радянську програму пілотованих польотів. Після загибелі Добровольського, Волкова і Пацаєва космонавти почали літати тільки в скафандрах. Терміново було вжито заходів, які гарантували безпеку людей у разі розгерметизації апарата спуску.
26 вересня 1983 року під час старту космічного корабля Союз-Т10 загорілася ракета-носій. Автоматична система порятунку не спрацювала. Через 12 секунд після появи полум’я стартовий персонал натиснув кнопки катапультування. Вони й врятували екіпаж. Капсула з космонавтами Володимиром Титовим і Геннадієм Стрекаловим була відстрілена від ракети й благополучно опустилася на відстані 4 км від ракети, яка після цього миттєво вибухнула. За той вересневий старт льотчики-космонавти не отримали ні нагород, ні чергових звань.
У пострадянський час, попри плачевний стан російської космічної індустрії, людських жертв не було. Втім, і літали тоді в космос не дуже часто.
Національне управління з аеронавтики й дослідження космічного простору США (NASA) за всю історію своїх польотів втратило 16 астронавтів. 27 січня 1967 року (за 19 років до катастрофи Challenger) троє з них (В. Гриссом, Е. Уайт і Р. Чаффі) загинули під час наземного випробування корабля Apollo-1 на стартовому майданчику. Про це ми вже згадували вище. Від випадкової іскри в атмосфері, збагаченій киснем, спалахнула пожежа. Ні астронавти, ні наземні служби нічого не встигли зробити. Від виявлення пожежі до втрати екіпажем свідомості не минуло й 40 секунд. Усі троє загинули від опіків і задухи.
Наповнений драматичними подіями був невдалий політ до Місяця американського космічного корабля Apollo-13. На щастя, він обійшовся без людських жертв. Apollo-13 стартував 11 квітня 1970 року з трьома астронавтами на борту (Дж. Ловелл, Дж. Суіджерт, Ф. Хейс). 14 квітня, коли корабель перебував на відстані 330 тисяч км від Землі, стався вибух кисневих резервуарів. Apollo-13 залишився практично без освітлення і водопостачання. Були пошкоджені два з трьох генераторів, що виробляли електроенергію. Вимкнувши всі системи командного модуля, астронавти перебралися в автономний місячний модуль і використовували його двигуни для корекції траєкторії польоту. Екіпаж почав економити воду. Температура в кораблі опустилася до нуля, і на стінах виступив іній, що ледь не стало причиною замикання. Заряду хімічних батарей ледь вистачило на запуск найважливіших систем модуля. Екіпажу тільки дивом вдалося приводнитися в Тихому океані.
У липні 1975 року ледь не закінчився загибеллю екіпажу політ за програмою «Союз-Apollo» (Т. Стаффорд, Д. Слейтон і В. Бранд). Під час посадки Apollo на висоті 15 км над поверхнею океану спрацював клапан вирівнювання тиску. Екіпаж практично втратив свідомість, але командиру корабля, досвідченому Стаффорду, вдалося розстебнути ремені й роздати кисневі маски екіпажу. У цей момент капсула з астронавтами впала в океан, і тільки завдяки чітким діям американських водолазів екіпаж корабля залишився живим.
28 січня 1986 року трапилася найбільша трагедія в історії американської астронавтики – загибель шаттла (човника, корабля багаторазового користування) Challenger. Challenger був другим побудованим американським шаттлом (першим була Columbia). До того моменту було здійснено вже 24 успішні запуски «човників». Той старт відкладався через неполадки в герметичній системі люка. Їх усунули – і політ, здавалося, відбувався у штатному режимі. Корабель набрав швидкість 3 тисячі км/год, але на 73-й секунді стався вибух. Загинули сім американських астронавтів.
Найбільш імовірною причиною загибелі Challenger вважаються заморозки на космодромі в ніч перед стартом. Через це з’єднувальні конструкції-ущільнювачі на двигунах шаттла обмерзли й втратили еластичність. У результаті через ущільнювачі проривалося полум’я, яке і призвело до вибуху паливного бака, розгерметизації шаттла і загибелі всього його екіпажу. Під час розслідування з’ясувалося також, що і деякі інші конструкції шаттла були ненадійні.
Однак 23 липня 1999 року через 5 секунд після старту американського корабля Columbia через коротке замикання вийшли з ладу електронні блоки управління відразу двох із трьох основних двигунів корабля. Від аварії екіпаж врятували цілковите самовладання першої жінки-командира шаттлів Айлен Коллінз і багаторазове резервування всіх основних систем космічного апарата.
Нарешті, всі ми, хто живе у XXI столітті, пам’ятаємо трагедію шаттла Columbia, загиблого буквально за 15 хвилин до посадки. Як уже було сказано, це найстаріший американський «човник», який уперше відправився в космос 12 квітня 1981 року. Останній його старт, що відбувся 16 січня 2003 року, багато разів відкладався через технічні неполадки. Головною метою 16-денного польоту стало проведення наукових досліджень у спеціальному модулі. Ні стикування з МКС, ні польоту на орбітальному телескопі «Хаббл» у програмі польоту передбачено не було, тільки безперервні, у дві зміни, наукові експерименти, проведені силами семи членів екіпажу. Частина цих експериментів проводилася на замовлення військового відомства.
Політ Columbia називали найнеординарнішим космічним польотом NASA початку ХХІ століття. Старт корабля переносився кілька разів. Уперше він повинен був стартувати ще в серпні 2002 року, наступна дата старту призначалася на листопад того ж року. Під час старту 16 січня 2003 року було вжито безпрецедентних заходів безпеки у зв’язку з тим, що на борту «човника» перебував перший ізраїльський астронавт – Ілан Рамон, один із кращих в Ізраїлі бойових пілотів. У небо на всяк випадок були підняті винищувачі. Морські кораблі тримали під охороною акваторію.
На жаль, із забезпеченням безпеки польоту з технічної точки зору було все не так благополучно. Напередодні обговорювалося питання про наявність в Columbia мікротріщин. У системі охолодження корабля були також виявлені несправності, але ця обставина була визнана безпечною для членів екіпажу. Та під час самого старту шматок ізоляційного матеріалу вилетів з обшивки паливного бака і потрапив на крило корабля, пошкодивши його, чим прирік весь екіпаж на загибель під час повернення на Землю.
Ксенія ВАСИЛЕНКО.