Святом музики називають слухачі концерти народного вокального ансамблю української музики «Хуторянка» с. Ближній Хутір Слободзейського району. Виступи його солістів відрізняються надзвичайною теплотою і душевністю. Ідейним натхненником, неформальним лідером, творцем і керівником колективу є Валентина Шиянова – людина інтелігентна, цілеспрямована, чуйна, до самозабуття захоплена піснею.
Любов до музики й театру заполонила всю її сутність. Звідси й високі вимоги до себе та учасників ансамблю в усьому – від виконавської майстерності до вміння підтримувати концертну форму. Тому колектив «Хуторянка» по праву заслуговує головний свій гонорар – гарячі оплески, шану та відданість вдячних глядачів.
У репертуарі виконавців – найкраще, що є у творчій скарбничці «Хуторянки». Це цілком закономірно, адже досить часто слухачі підспівують тим, хто на сцені. «У цьому спільному співі ми знаходимо справжніх шанувальників і стаємо близькими й дорогими одне одному людьми. І це надихає і радує», – говорить Валентина Вікторівна, яка нещодавно відзначила свій ювілей. – Кожного разу трохи сумно розлучатися зі слухачами. Здається, ніби закриваю улюблену книгу на найцікавішій сторінці. Ми ж співаємо для присутніх – таких різних, дивовижних, ласкавих, ніжних, зухвалих, непосидючих, які іноді досить темпераментно реагують на наш заклик підтримати нас, співати разом з нами чи потанцювати».
Витоки успіху і таланту найчастіше треба шукати в сім’ї. Народилася Валя в 1959 році в Тирасполі, в сім’ї Віктора Валентиновича та Клавдії Андріївни Вартик. Віктор Валентинович закінчив музичну школу по класу кларнета, але грав на багатьох інструментах: баяні, акордеоні, саксофоні, ударних інструментах. Він вважався найбільш майстерним барабанщиком міста. Його брати, Юрій та Микола, також були музично обдарованими. Разом з ними Віктор грав у складі кращого естрадного вокально-інструментального ансамблю заводу ім. Кірова, керівником якого був Микола Севастьянов.
Батькові часто доводилося забирати п’ятирічну Валюшу з дитячого садка, й оскільки всі члени сім’ї були на роботі, дитина мимоволі брала участь у репетиціях ансамблю, де троє братів Вартик удосконалювали свою майстерність. Валентина поступово вивчила багато пісень і наспівувала їх разом з усіма. Це помітив Микола Дмитрович, який порекомендував батькові обов’язково віддати дочку в музичну школу. Порада музиканта стала пророчою, коли дівчинка з заводським ансамблем виконувала пісню «Мила мама» на слова Аверкіна, слухачі були у захваті, викликаючи її знову і знову на сцену.
Очевидно, недарма кажуть: судилося тобі співати – будеш співати, судилося танцювати – будеш танцювати. «Щоб співати, мені достатньо було вступити в 1980 році в Тираспольське музичне училище на вокальне відділення. По його закінченні працювала керівником хору на Тираспольському заводі «Молдавізоліт». У нас була чоловіча, жіноча і змішана групи вокальних ансамблів. Ми брали участь у міських оглядах художньої самодіяльності й часто посідали призові місця. Нас нагороджували екскурсіями по країні. Культурне життя на заводі на той час було цікавим, різноманітним і бурхливим.
Мою роботу гідно оцінили й запросили працювати солісткою в естрадно-духовий оркестр під керуванням Юрія Батуєва, а потім – вокалісткою Державного хору, який очолювала Тетяна Твердохлєб. Саме від неї запозичила я багато потрібного і корисного для подальшої роботи та кар’єрного зростання. Мені насправді пощастило: зустрічі з талановитими й унікальними людьми створили основу для самореалізації. Я спілкувалася з Андрієм Мироновим, Євгеном Леоновим, Людмилою Зикіною, Йосипом Кобзоном, Володимиром Шаїнським, Євгеном Догою та багатьма іншими відомими й талановитими особистостями».
Валентина Вікторівна і нині продовжує жити в постійному пошуку. Творча енергія та натхнення – її найкращі друзі. Внутришній незгасний вогник підтримують яскраві й талановиті солісти вокального колективу «Хуторянка». «Колектив наш згуртований, перевірений радощами й сумом, – розповідає вона. – Ніяка негода кожному з нас не перешкодить: репетиції та концерти – понад усе». Старанність під час «відточування» на репетиціях своїх партій кожним солістом трансформується в майбутньому в прекрасні концерти. «Хуторянок» запрошують з концертами, і, почувши один раз, потім чекають знову і знову. Про них навіть фільм зняли – «Музика в соняшниках».
«Оплески!.. Вони для мене над усе! Це мій світ, в якому живу, – продовжує Валентина Вікторівна. – Це повітря, яким дихаю, набравши повні легені й відірвавшись від землі. Це мій спосіб контакту зі світом. Спів, музика, театр – світло моє і кохання, віра моя. Відняти це, означає позбавити життя. Мій внутрішній світ виражається через репертуар нашого ансамблю, а всім нам нагорода за творчість і старання – вигуки «браво» і «біс», що лунають у концертних залах». Без цієї підтримки глядачів важко уявити собі творчість ансамблю «Хуторянка». Звання «народний» підтверджується популярністю в районі, республіці та за її межами.
Звітні концерти – особливий етап у житті колективу, тому до них готуються ретельно. Багато часу витрачається на підготовку «пісень в образі», які по-особливому сприймаються слухачами. Трапляється, що учасники ансамблю, які ніколи не виходили на сцену, не мріяли бути солістами, раптом розкривають перед глядачами унікальність свого таланту і справжній артистизм. Кожне таке відкриття – заслуга керівника, який робить все, щоб навіть досвідчений глядач не залишився байдужим.
Багатогранність таланту Валентини Шиянової полягає й у тому, що ансамбль виконує не тільки українські, а й молдавські та російські пісні. На звітних концертах «Хуторянки» в Будинку культури с. Ближній хутір відбуваються справжні театралізовані дійства. За унікальність, оригінальність виконання колективу вручалися пам’ятні дипломи й призи на фестивалях. Одним із найцінніших подарунків учасники ансамблю і його керівник вважають запрошення відвідати населені пункти Молдови та України, щоб порадувати їхніх жителів своїм мистецтвом.
Горді й захоплені своєю наставницею та її талантом учасники творчого колективу «Хуторянка» побажали Валентині Вікторівні в її славний ювілей нових творчих перемог, незгасимого натхнення, здоров’я і щастя, щоб на концертах «Хуторянки» в переповнених залах завжди лунало дружно: «Браво»!
Олег ГАВРИЛЕНКО.