Наприкінці грудня в Санкт-Петербурзі відбулася історична реконструкція церемонії розведення караулу Російської імператорської гвардії. Під бравурні марші до Георгіївського прапора Морського гвардійського екіпажу карбували крок гвардійці в мундирах і ківерах, зі старовинними рушницями. Церемоніалом зміни караулу командував генерал-фельдмаршал Петро Вітгенштейн. Так у північній столиці Російської Федерації відзначили 250-річчя з дня народження героя Вітчизняної війни 1812 року.
Святкували знаменну дату і в інших містах, до історії яких вписано ім’я Вітгенштейна. А в придністровській Кам’янці, де видатний воєначальник провів останні роки свого життя, до його ювілею було присвячено декілька заходів, які відбулися під девізом «Пишаємося славою героя».
Найважливіші віхи бойового шляху
Центральною подією дня стала зустріч за «круглим столом» керівників району та міста, істориків і краєзнавців, музейних працівників і викладачів, школярів і студентів, представників громадських організацій. Разом із Євгенією Шипіловою, яка очолює місцеву німецьку общину «Антонеттенталь», вони перегорнули найяскравіші сторінки біографії відомого представника стародавнього знатного німецького роду, що з часів імператриці Єлизавети перебував на службі Російській імперії.
Петро Вітгенштейн народився 25 грудня 1768 року (за новим стилем – 5 січня 1769). З дитинства він мріяв лише про військову славу на благо держави. На 14 році життя ця мрія почала збуватися: П. Вітгенштейн поступає на службу в Семенівський полк сержантом. З 1790-го він був уже офіцером – корнетом.
Через три роки сталося його бойове хрещення. У битвах з поляками Вітгенштейн у всіх авангардних справах був волонтером і за проявлену хоробрість заслужив чин підполковника. Командуючи ескадроном, він безстрашно атакував ворожу батарею, захопив гармату, за що був нагороджений орденом Св. Георгія 4-го ступеня.
Під час Персидського походу Петро Християнович (1796 рік) брав Дербент. Саме Вітгенштейн, який відзначився під час штурму цієї фортеці, що досі вважалася неприступною, був посланий до Петербургу зі звісткою про її падіння та з ключами від неї.
На початку війни з Наполеоном (1805) офіцер був уже в чині генерал-майора. У цій кампанії Вітгенштейн проявив кращі риси бойового офіцера в ар’єргардних боях, командуючи гусарською бригадою, і був нагороджений орденом Св. Георгія 3-го ступеня.
Буквально кожен подальший рік його служби пов’язаний з військовими подіями: у 1806 році воював проти турків, у наступному – знов проти французів і зарекомендував себе розумним і рішучим воєначальником. 12 грудня 1807-го П. Вітгенштейну присвоєно чин генерал-лейтенанта.
Коли розпочалася Вітчизняна війна з французами, йому був ввірений 1-й окремий піхотний корпус, який мав призначення прикривати шляхи на Петербург. У той час, коли головні сили російської армії відступали, Вітгенштейнові вдалося завдати противнику декілька нищівних ударів. Зупинивши наступ Удіно в бою під Клястицями, Вітгенштейн блискуче виконав своє завдання, хоча і був поранений. Його проголосили «Рятівником Петербурга», Олександр I нагородив його за Клястиці орденом Св. Георгія 2-го ступеня. У серпні війська вступили в запеклі бої з об’єднаними силами Удіно та Сен-Сіра. Після падіння Москви, Вітгенштейн підсилив свій корпус ратниками петербурзького ополчення до 40 тисяч і в жовтні штурмом узяв Полоцьк (причому сам двічі був поранений). Після першої звістки, що французькі корпуси не можуть утриматися на Двині, маршал Віктор виступив із Смоленська з сорокатисячним військом. У битві під Чашниками воно було розбите, і генерал від кавалерії Вітгенштейн здобув славу не лише «Рятівника Петербурга», а і переможця трьох маршалів Наполеона.
У 1813-му частини під його командуванням зайняли Берлін, а після смерті Кутузова, незважаючи на те, що три генерали були старші за Вітгенштейна, саме він був призначений головнокомандувачем російсько-прусських військ. Прийнявши армію безпосередньо перед Лютценською битвою, не маючи достатньої інформації, та ще й скутий присутністю союзних монархів, він виявився не на висоті. Після повторної невдачі в бою при Бауцені, Вітгенштейн попросив звільнити його з посади. Залишившись в армії, він був важко поранений у битві поблизу Бар-сюр-Об. Після повернення до влади Наполеона, генерал очолив війська, розташовані в Курляндській і Лифляндській губерніях, але взяти участь у воєнних діях не встиг.
У 1818 році Вітгенштейн призначається головнокомандувачем 2-ї армії, а коли розпочалася війна з Туреччиною (1828) – очолив російську армію.
Підприємець і меценат
Роки брали своє, і Вітгенштейн подає у відставку. «Знаменитий воєначальник вклав у піхви меч свій, і, користуючись повсякчасною пошаною та любов’ю співвітчизників, відпочиває в містечку Кам’янці Подільської губернії Ольгопольського повіту, що йому належить, займаючись справами добродійності та щастям поселян, завжди доступний, покірливий, праводушний», – описував мирні роки життя Петра Християновича російський історіограф Бантиш-Каменський.
З 1805 року, коли Кам’янка стала маєтком сім’ї Вітгенштейнів, тут поетапно упроваджувалися передові виробництва і технології. Було налагоджено тонкорунне вівчарство, заводська конеферма і виноградарство. Діяли промислові підприємства: виноробний, винокурний і пивоварний заводи, миловарня і воскобійно-свічкова майстерня, три млини. Крок за кроком маєток перетворювався на крупне багатогалузеве господарство.
«Чим важливий для нас приклад Петра Вітгенштейна? – звернувся до учасників зустрічі за «круглим столом» глава держадміністрації району та міста Володимир Бичков. – Оселившись у Кам’янці, він багато зробив для її розвитку. Петро Християнович був не лише підприємцем, а і меценатом. При ньому Кам’янка докорінно змінилася. Було зведено палац – один із найкращих на Поділлі, закладено прекрасний парк, споруджено унікальні тераси, на яких висаджено виноградники. Завдяки старанням Петра Вітгенштейна про Кам’янку дізналися не лише у найближчій окрузі, а практично по всій Росії. Він щиро піклувався про те місце, де жив, облаштовував не лише маєток, а й усе містечко, роблячи його комфортним для мешканців. Ми, у свою чергу, повинні продовжувати вітгенштейнівські традиції, розвиваючи Кам’янку, прославляючи її далеко за межами Придністровської Молдавської Республіки».
Кам’янчани вже працюють над досягненням цієї мети. Добру славу (не лише в ПМР, а і за кордоном) здобула смачна, натуральна, екологічно чиста продукція консервного заводу. Зберігає та примножує вікові традиції курорту, де під час лікування й оздоровлення передові медичні методи поєднуються з природними чинниками, колектив санаторію «Дністер». День за днем городяни упорядковують місто, щоб воно було зручним для жителів і цікавим для гостей, а головне – щоб найважливіші події історії, яка твориться вже п’яте століття, кожен сприймав яскраво та зримо.
Увічнення пам’яті
Важливим кроком на цьому шляху стала робота з увічнення пам’яті Петра Вітгенштейна. Рішенням глави держадміністрації міський парк названо ім’ям його засновника. У самому серці цього куточка відпочинку встановлено бюст героя Вітчизняної війни 1812 року. До нього в день ювілею П. Х. Вітгенштейна кам’янчани поклали квіти. Проте найкращим свідченням пам’яті та пошани є упорядкування місць, пов’язаних з ім’ям Петра Християновича. До цього залучається не тільки районна влада, а і громадськість.
Найбільш активними у цій справі стали нащадки німців, запрошених княжою сім’єю в маєток для розвитку виробництв і ремесел. Два століття тому вони заснували в передмісті Кам’янки колонію, названу на честь дружини полководця Антоніни Снарської – Антонеттенталь. Нині це мікрорайон міста Антонівка. Ім’я «Антонеттенталь» належить також німецькій общині. Її члени взяли шефство над покинутим лютеранським кладовищем і поступово упорядковують його. На згадку про Петра Вітгенштейна, членів його сім’ї та колоністів, чий прах покоїться на цвинтарі, за підтримки нащадків князя, районної держадміністрації й депутатів, трудових колективів і підприємців зведено каплицю. За активну працю під час її спорудження та упорядкування лютеранського кладовища В’ячеслав Зарочинцев, Євгенія Шипілова, Олександр Шмідт, Олександр Ковалевич, Сергій і Володимир Фаслери відзначені Листами подяки від керівництва району. Проте свою місію вони не вважають завершеною. Отримуючи заслужені нагороди, активісти общини порушили питання про необхідність реконструкції інших об’єктів, які є складовими історичної спадщини П.Х. Вітгенштейна. Серед них – кірха та старовинний винний льох.
Про повернення «вітгенштейнівського» вигляду міському парку говорив співробітник Кам’янського комплексу меморіальних музеїв Сергій Мельник. Він відзначив, що в ХХ столітті було втрачено значну частину насаджень, у тому числі каштановий і сосновий гаї. «Немає тих багатих квітників, якими славився кам’янський міський парк, втрачено унікальну садово-паркову архітектуру. За інерцією ми називаємо ставками порожні ями…» – з гіркотою констатував краєзнавець, підкреслюючи, що, відновивши історичний вигляд парку та прилеглого до нього інженерно-меліоративного комплексу споруд, до складу якого входять тераси і винокурня, Кам’янка повернула б унікальний екскурсійний маршрут, здатний зацікавити туристів із різних країн.
Втім, перший крок на шляху до створення такого маршруту вже зроблений. Навесні планується розпочати реконструкцію колишньої кірхи. Після того, як будівлі повернуть втрачені історичні риси, у ній буде створено музей, щоб повною мірою увічнити пам’ять Петра Вітгенштейна на кам’янській землі.
Молодь охоче вивчає історію
«Наш обов’язок – не тільки шанувати ім’я Петра Християновича, пам’ятати його внесок у розвиток нашого маленького міста та в історію великої Росії, а і передати цю пам’ять наступним поколінням, нашим нащадкам», – підбив підсумок плодотворної дискусії за «круглим столом» Володимир Бичков. У цьому напрямі робота також ведеться. Краєзнавчі заняття, лекції та музейні виставки викликають у молодіжному середовищі жвавий інтерес до минулого малої батьківщини та до історичних осіб, чиї долі пов’язані з Кам’янщиною. Підтвердженням цього стала висока активність школярів і студентів політехнічного технікуму, що взяли участь у районному конкурсі «Полководець і герой війни 1812 року П. Х. Вітгенштейн». За створення малюнків, есе та написання творів взялися не лише юні городяни, а і жителі багатьох сіл району. Ксенії Мойсеєнко (Грушка), Єлизаветі Богорош (Хрустова), Кирилу Вакар (Кам’янська СШ № 1), Анастасії Педурар, Юлії Кауновій, Михайлу Сербину (СШ № 2), Христині Лісник (технікум), роботи яких визнані кращими, а також багатьом призерам конкурсу глава держадміністрації вручив грамоти і сувеніри.
Вітгенштейнівськими місцями
Після зустрічі за «круглим столом» учасники меморіальних заходів відвідали тематичний вернісаж «КамАрт». Цей міжнародний симпозіум художників зародився на Кам’янщині у 2006-му. З тих пір у його рамках відбулися десятки заходів: творчих зустрічей та екскурсій, пленерів і майстер-класів, а головне – виставок творів, навіяних красою Придністров’я та його перлини – Кам’янки.
Вітгенштейнівськими місцями вели глядачів картини, представлені в рамках нинішнього вернісажу. Ось витончений палац княгині Трубецької – доньки Петра Християновича. Поруч – зображення кургаузу, з якого і почалася в ХІХ столітті слава кам’янського курорту. Старовинний парк із ажурним містком над каналом надихнув не лише придністровських художників, а й Ольгу Ческидову з Росії, Ірину Шух із Молдови, Сергія Купавих із Гагаузії. Величні виноградні тераси оспівали українці Федір Ущаповський та Сергій Ткачук.
Понад два десятки картин є досить різноманітними за характером, жанрами та технікою виконання, але об’єднані пам’яттю про унікальну людину, яка зуміла розгледіти не тільки красу Кам’янки, а й її потенціал… Натхненні цими творами мистецтва, по-новому поглянули на звичні місця городяни, усвідомлюючи: працювати для розвитку населеного пункту, де живеш, – ось головний заповіт, який залишив нам легендарний Петро Вітгенштейн.
Ніна ПАНАЇДА.