Фронтовики, які відстояли мир, кували перемогу в дні Великої Вітчизняної війни, завжди залишаються для нас прикладом героїзму, сили духу, віри та надії. З захопленням слухаю цих відважних людей. Дивуюся їх хоробрістю, особливо коли фронтовик – жінка.
Одна з них – Ніна Олексіївна Морозова, жителька Бендер, учасниця Яссько-Кишинівської операції. Народилася Ніна Гливенко 26 січня 1920 року в квітучому селі Новогригорівка, що в Україні. Після закінчення фельдшерсько-акушерської школи за направленням працювала в лікарні старшою медсестрою. Та недовгим був її трудовий шлях – у перший день лихоліття, 22 червня 1941 року, отримала повістку до військкомату. У чині старшини медичної служби дівчину направили у Вознесенськ Одеської області, де формувався 601-й польовий пересувний госпіталь. З ним Ніна Олексіївна пройшла Румунію, Угорщину і Чехословаччину, де й зустріла День Перемоги.
Після війни разом з чоловіком Михайлом Григоровичем, якого направили працювати в Бендерський річковий порт, переїхала в Бендери. Місто на Дністрі стало їхньою затишною сімейною гаванню. 36 років Ніна Морозова відпрацювала старшою медсестрою у хірургічному відділенні міської лікарні. Коли ж вийшла на пенсію, то присвятила себе й усі свої таланти та здібності громадській діяльності. Довгий час її голос лунав у хорі «Ветеран», вона зустрічалася зі школярами, студентами й допризовниками, яким розповідала про воєнні дороги, про подвиги радянських солдат, воїнів, яких рятувала. Ніна Олексіївна була активним членом ветеранського клубу «Бойові подруги», з яким досі підтримує зв’язок (тепер здебільшого по телефону). Вона передає досвід спілкування з молоддю ветеранам праці та Збройних сил молодшого покоління, а він у неї багатющий. Ніна Морозова – людина суспільно активна, її цікавлять усі події, що відбуваються в республіці та у світі. Вона чудово володіє українською мовою і з задоволенням читає «Гомін», за безкоштовну передплату якого щиро дякує редакції республіканської газети.
Життя Ніни Олексіївни було нелегким, але яскравим і змістовним, їй є що передати синам, Валентинові та Сергію, є що розповісти онукам і правнукам. «Я вдячна своїм рідним за турботу, за увагу до мене. Вони мене підтримують морально і матеріально, до того ж стали гарними людьми», – пишається рідними щаслива мати й бабуся. Звичайно, вона була для них прекрасним прикладом. Про Ніну Морозову багато писали. Бендерський поет Петро Шпаков присвятив жінкам клубу «Бойові подруги» М. Сориній, Л. Бахаревій, Д. Скобликовій та Н. Морозовій вірш «Медсестри».
26 січня Ніні Олексіївні виповнилося 99 років. Заслужену жінку, відзначену високими державними нагородами – орденом Вітчизняної війни, медаллю «За победу над Германией» та ще двома орденами «За боевые заслуги», щиро вітають Президент ПМР, друзі-ветерани, школярі, представники Верховної Ради, держадміністрації міста Бендери та наша редакція.
Осяйна посмішка, променистий упевнений погляд молодої жінки в гімнастьорці зачаровує життєдайною енергією – такою Євдокію Пилипівну Данилевську в Тирасполі знають багато людей. Знають її як ветерана Великої Вітчизняної війни, що пройшла від стін Сталінграду до Відня, як педагога з 37-річним досвідом роботи, як активного громадського діяча, що організовувала просвітницьку та виховну діяльність у клубі «Бойові подруги» Ради ветеранів Тирасполя. У роки становлення молодої республіки Євдокія Данилевська брала активну участь у мітингах як член Союзу жінок Придністров’я, у блокуванні залізниці. Вона нагороджена знаком «За оборону Придністров’я». У 2004 році за військово-патріотичне виховання молоді стала «Людиною року». Ветеран війни відзначена державою багатьма нагородами: орденами Вітчизняної війни II ступеня і «За перемогу над Німеччиною», а також медалями, найдорожча з яких для Євдокії Пилипівни – «За оборону Сталінграда».
21 січня Євдокії Пилипівні виповнилося 95 років. Юні друзі (школярі та ліцеїсти), а разом з ними колеги та дирекція Тираспольської СШ № 7, привітали її з ювілейною датою. Голова Ради ветеранів Великої Вітчизняної війни та Збройних сил і делегація клубу «Ветеран» м. Тирасполя, представник держадміністрації столиці – всі сердечно вітали та бажали міцного здоров’я, високості духу, віри та надії, радості від спілкування з друзями та колегами. А ювілярка щиро дякувала і запевнила, що якби почала все спочатку, нічого не змінила б у своєму житті. Знову пройшла б Кіцканський плацдарм і тернистий шлях від Волги до Відня. Бо інакше не змогла б…
Ми всі раді, шановна Євдокіє Пилипівно, зустрічатися і спілкуватися з Вами, слухати, як Ви читаєте вірші Е. Асадова і Ю. Друніної, розповідаєте про «гарячий сніг», що горів під ногами ворогів на курганах нескореного Сталінграду. Ми раді бачити Вас у доброму здоров’ї під квітучою черешнею у Вашому подвір’ї, за щедрим столом з яблуками, кавунами та виноградом, що ростуть на Вашому городі. Ви є для нас прикладом мужності, людяності й доброти.
Вельмишановні ветерани, дорогі жінки! Дякуємо Вам за подвиг, за дружбу і ласку. Нехай доля дарує Вам тільки щастя!
Тамара ІВАНГОРОДСЬКА. Валентина ОСАДЧУК.