Минули десятиліття, а серце все пам’ятає

День виведення військ з Афганістану – це невимовна радість і пронизливий біль афганців-ветеранів, день глибокої скорботи та пам’яті про всіх загиблих воїнів-інтернаціоналістів…

40 років тому (24 грудня 1979 року) в Афганістан були введені радянські війська. Планувалося, що їх присутність допоможе братньому народові відстояти завоювання демократичної революції, уникнути поширення міжнародного тероризму та розповсюдження наркотрафіку, убезпечить південні кордони Радянського Союзу. З введенням в Афганістан обмеженого контингенту радянських військ керівництво колишнього Радянського Союзу спочатку не передбачало вести бойові дії проти бунтівників. Воно розраховувало на те, що сама присутність наших військ допоможе афганським керівникам стабілізувати обстановку. Однак хід подій змусив радянське керівництво погодитися на те, щоб спільно зі збройними силами ДРА почати активні бойові дії. У такій критичній ситуації подальше ухилення від надання військової допомоги афганському народові не мало сенсу. Почалася майже десятирічна афганська війна, під час якої загинуло близько 15 тисяч радянських громадян. У Придністров’ї про ту війну знає і пам’ятає багато людей, оскільки через військкомати в Афган було призвано 2 200 чоловік.

З 1985 по 1987 рік виконував свій інтернаціональний обов’язок депутат Верховної Ради ПМР, голова Придністровської асоціації ветеранів війни в Афганістані Ігор Буга, який розповів про ті часи та життя після повернення: «Спочатку звернімося до історії, тому що у 1978 – 1979 роках фактично стояло питання, хто першим увійде в Афганістан: ми чи американці. Згодом з’ясувалося, що у США був розроблений план введення військ. Але ми їх випередили. У наступні 9 років ми побудували в Афганістані десятки соціальних об’єктів інфраструктури, в тому числі школи, лікарні, дороги. Водночас нам доводилося воювати з моджахедами.

У 1989 році радянські війська покинули територію Афганістану, і країна на чолі з Президентом Наджибуллою залишилася віч-на-віч з моджахедами. По дорозі з Афгану, біля Кушки, наші війська зустрічала група воєначальників – десяток полковників радянської армії. Не було серед них жодного генерала… З того часу розпочався процес замовчування історії й водночас розквіт міжнародного тероризму. Час показав, що війна в Афганістані була неминуча, адже прийшло розуміння, що тоді ми починали воювати зі світовим тероризмом», – згадує Ігор Семенович.

Повернувшись з Афганістану в 1989 році, солдати вважали, що війна для них закінчилася й назавжди пішла в небуття, але настав бурхливий 1992 рік. На захист свого краю, домашнього вогнища і молодої республіки стало 80 % ветеранів-афганців, з яких загинуло 27 осіб. Оскільки вони мали реальний бойовий досвід, то першими були на передовій оборони країни. Саме вони сформували батальйон – підрозділ спеціального призначення «Дельта», і афганець ним командував.

«Головна мета Придністровської асоціації ветеранів війни в Афганістані на сьогодні – соціальна допомога ветеранам: від працевлаштування до захисту їхніх прав. Держава намагається підтримувати своїх захисників у всіх питаннях. У нас є приміщення, за оренду якого ми не платимо. Упродовж кількох років прийнято закони, які значно поліпшили ситуацію з соціальним забезпеченням. У Придністров’ї підвищили пенсії афганцям, прирівнявши їх до пенсій захисників республіки. Також є позитивні зміни у виплаті пенсій інвалідам і вдовам. З ініціативи Президента ми маємо можливість (раз на три роки) безмитного ввезення автомобіля для особистого користування. На жаль, ветерани старіють, нам потрібні ті, хто після нас продовжуватиме цю справу. Тож акцентуємо увагу на роботі з молоддю», – додав Ігор Буга.

Війна в Афганістані – наш біль, який не можна забути. Нехай у серцях наших героїв живе відрада, а в нашій пам’яті – гідне вшанування солдатів, які залишили в Афганістані своє життя.

Владлена   П’ЯТЕНКО.