Давньою і постійною читачкою «Гомону» є мешканка Дністровська Марія Бєлоган. Багато років вона передплачує газету і якось навіть отримала приз – електрочайник – за відданість і невичерпний інтерес до цього видання.
Марія Давидівна розділила нелегку долю воєнного і повоєнного покоління. Про це свідчить рік її народження – 1941-й. У той грізний період країна була окупована фашистською Німеччиною. Жителів рідного українського села Володимирівка (Миколаївська область, Володимирський район) вороги примушували від зорі до ночі батрачити на будівництві залізничної гілки. Щодня перед відходом на роботу її мама вимазувала своє обличчя і руки сажею, щоб видаватися фашистам потворною і хворою. Сімейним переказом стала розповідь про те, як маму ледве не погнали на роботу до Німеччини. Гіркий плач і стогони стояли у дворах, люди розуміли, що розлучаються навіки. І все-таки є на світі Бог! Чи то зглянувся ворожий солдат над жінкою із заплаканим малятком на руках, чи була інша на те причина, але дулом автомата він грубо виштовхнув її з колони. Разом з дитиною вона впала в зарості на узбіччі дороги і зачаїлася.
Жилося під час війни голодно і холодно. Працювати по господарству Маша почала рано. Після перемоги над ворогом люди з величезними зусиллями піднімали зруйноване господарство. Закінчивши школу, Марія влаштувалася на хлібоприймальний пункт. Потім її направили у Харків на курси електриків. Дівчина мріяла вирватися у велике вируюче життя і заробити хоч трохи грошей. Разом з подругою її направили до Казахстану на підняття цілини. Уяву дівчат вразили небачені простори і врожаї. Тисячі тонн зерна не встигали вивозити з полів. Терикони пшениці доводилося перелопачувати вручну, щоб зерно не перегнило. Холод і вітер були такі жорстокі, що погано одягнутій дівчині дедалі частіше снилося спекотне українське сонце і червоні мальви.
Незабаром вона повернулася до України і вивчилася у Знам’янському сільгосптехнікумі на плановика-бухгалтера. У рідному селі дівчина зустріла своє кохання, і незабаром Марія і Стефан одружилися. У 1965 році молода пара приїхала у наш край на будівництво Молдавської ДРЕС. Подружжя добросовісно і чесно працювало спочатку на будівництві, потім на різних ділянках електростанції. Зараз обох на заслуженому відпочинку. «Чоловік мені трапився добрий і працьовитий. У нього золоті руки. Разом ми чудову донечку виростили, дві наші онучки вищу освіту здобули і працюють тут, у Придністров’ї!» – з гордістю каже Марія.
На дозвіллі Марія Бєлоган часто заходить до міської бібліотеки погортати свіжу пресу, вибрати хорошу книгу. Вподобані матеріали з газети «Гомін» жінка дає чоловікові прочитати і дбайливо зберігає. Іноді навіть перечитує. Їй подобаються статті про видатних людей нашої республіки, дитяча сторінка, поради по господарству і невеликі життєві розповіді. Вона бажала би знайти в газеті прогноз про несприятливі дні місяця. Із сумом читачка зазначила, що передплата дорожчає, і запропонувала по можливості здешевити її для ветеранів праці. Марія Бєлоган подякувала редакції газети «Гомін» за різноманітність інформації, за щедру і ласкаву українську мову, яку вона дуже любить.
«Раніше я щороку перед Різдвом їздила в рідне село. У нас чудові обряди, пісні та обов’язково – пиріг із сиру, який я обожнюю з дитинства. Тепер здоров’я не дозволяє мені відвідувати Україну, і газета «Гомін» для мене – це часточка батьківщини в серці», – зізналася читачка.
Лара ЧАЙКА.