Мій старший брат Михайло вже давно приохотився до купання в ополонці. Тим паче, що річка протікала зовсім недалеко від хати його тещі. І, занурившись кілька разів у крижану воду, Мишко часто заходив до тещі – погрітися і чайку попити. Ополонка ж часто ночами замерзала. Бувало, що замерзала сильно. Тому, збираючись на «водні процедури», він завжди брав із собою сокиру.
За тиждень до Водохреща брат поклав у рюкзак, крім сокири, півторалітрову пластмасову пляшку домашнього червоного вина, оскільки після купання в ополонці збирався йти з друзями в парну. Я зустрів його через кілька годин на невеликому базарчику, куди він на зворотному шляху з річки зайшов купити сигарет.
Купуючи в кіоску куриво, Михайло стояв до мене боком. Саме тому я відразу побачив, що з рюкзака у нього стирчить топорище, і важкі червоні краплі розмірено капають на білий сніг. Власне, сам рюкзак теж був уже мокрий і бурий. Мені ж усе було зрозуміло: лезо сокири розрізало пластмасову пляшку, а розлите вино просочується назовні. Але настрій у мене був відмінний, і я вирішив пожартувати.
– Що це ти по місту з сокирою швендяєш? – запитую я брата.
Люди, що були поруч, повернули до нас голови й напружилися. Михайло зняв рюкзак і, мабуть, від досади, взяв та й випалив:
– Та ось до тещі в гості заходив!
Причому випалив голосно і зухвало. Натовп зовсім заціпенів. Фраза, дійсно, здалася народові вкрай зловісною. І тут я виразно відчув: ще мить-друга – і на нас накинуться. Причому бити будуть і сильно, і неакуратно. Від самосуду нас врятував якийсь записний веселун, із тих, що можуть говорити дотепи в самій, здавалося б, непідхожій ситуації.
– Слухай-но, братику, а ти не міг би заодно і до моєї в гості зайти? – пожартував він із найсерйознішим видом.
У натовпі почали давитися від сміху, і напругу як рукою зняло.
Ігор ШЕВЧЕНКО.